законодавчої і нормативно-правовової бази; недосконалість фінансово-кредит-

ної системи; слабка розвиненість ринку капіталів; відсутність системи страху-

вання ризику інвесторів і нестабільна політична ситуація; зростаючий рівень

корцпції і “тінізації” економіки.

Використання зовнішніх джерел інвестування (кредити, емісія цінних па-

перів, іноземні інвестиції, інвестиційний лізинг і селенг тощо) ускладнено че-

рез об’єктивні і суб’єктивні фактори. Світовий досвід показує, що значним

резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. Однак і це

джерело інвестування є малоймовірним внаслідок низького рівня довіри насе-

лення до держави, банківсько-кредитної системи і невисикої платоспроможно-

сті громадян України.

Вирішення проблеми браку фінансових ресірсів усередині країни можливо

за рахунок залучення іноземних інвестицій. У зв’язку з цим їх роль в економіці

останнім часом неухильно зростає.

Аналіз галузевої структури свідчить про те, що найбільшу інвестиційну

привабливість мають експортно-імпортні галузі промисловості (паливно-енер-

гетичний і металургійний комплекси, хімічна промисловість, машинобудуван-

ня) та високоприбуткові галузі з високими ткмпами окупності (торгівля, харчо-

ва промисловість, фінансові послуги).

4

Стан інвестиційної сфери в Україні у 1991-2005 рр. можна характеризувати

як “паралізацію” інвестиційних процесів.

Однією з причин згортання інвестиційної діяльності держави стала пріори-

тетна спрямованість бюджетних коштів на погашення зовнішнього боргу і фінансування соціальних витрат.

Незважаючи на пожвавлення інвестиційних процесів в Україні, що спосте-

рігаються останніми роками на фоні поліпшення загальноекономічної ситуації

і сприяло появі деяких позитивних зрушень, з’явилися негативні тенденції у

процесах відтворення основних фондів протягом кризового періоду. Хоча тем-

пи підвищення вартості основних фондів за балансовою оцінкою були відносно

більш стабільними, спостерігається помітне її зниження за залишковою

вартістю.

Викликає занепокоєння той факт, що показники відтворення основних

фондів погуршуються на фоні зниження інноваційної активності. При цьоту

технічний рівень створення зразків наукових технологій не відповідає сучасним

вимогам, а технічний рівень майже кожного третього зразка не визначано

через відсутність на підприємстві інформації про кращі світові аналоги. Це

призводить до подальшого відставвання впровадження у галузі новітніх техно-

логій та освоєння на їх базі нових видів наукової продукції.

Активізація процесів інвестування (особливо в основний капітал) має

передбачати розробку і реалізацію комплексу заходів як на макроекономічно-

му рівні, так і на рівні окремих суб’єктів господарювання. У цих умовах особ-

ливо важливим є забезпечення інвестиційної спрямованості приватизації, а

також такі напрями вдосконалення макроекономічного регулюванння інвестиційної діяльності, як відтворення основного капіталу, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та виваженої бюджетно-податкової,

грошово-кредитної та амортизаційної політики; стимулювання розвитку лізин-

гових відносин; активізація залучення іноземних інвестицій.

У забезпеченні сприятливого інвестиційного клімату істотне значення має

діяльність органів виконавчної влади України із залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Органи державної влади регіонів України формують сприятливий інвестиційний клімат у цих регіонах за допомогою організації вис-

тавок і участі в державних та міжнародних виставках інвестиційних проектів, висвітлення рекламно-інформаційних компаній у друкованих виданнях.

Інвестиційне співробітництво України з країнами близького зарубіжжя є одним із основних засобів стабілізації і подальшого розвитку економіки кожної країни. Інвестиційне співробітництво країн близького зарубіжжя не може здійснюватися успішно без узгодженої економічної політики, що враховує спеціалізацію, кооперацію і виробництво видів продукції, що необхідні цим країнам.

Залучення капіталів із країн СНД має здійснюватися шляхом спільного

державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів, міжнародного

фінансового лізингу, створення договірних спільних організацій типу консор-

ціумів для здійснення інвестиційної діяльності. Необхідно також створити

5

умови для залучення приватних українських інвесторів у виробничі об’єкти

країн СНД, у продукції яких зацікавлена Україна. У зв’язку із цим доцільно

спільно з країнами СНД розробити механізм інвестиційного співробітництва

й переходу на спільне фінансове забезпечення.

Негативним моментом є ненадійність як державних, так і приватних зо-

бов’язань, що значно зменшує кількість можливих форм організації ринкових

відносин.

Формування відносин приватної власності потребує розвитку спеціальної

економічної і правової інфраструктури інвестування. Одним з невід’ємних

елементів такої інфраструктури є система централізованого і незалежного від

окремих учасників інвестиційної діяльності прав власності і конкретних зобо-

в’язань. Рішення про дотримання “правил гри”, прийняті в рамках цієї системи,

регулюються відносинами купівлі-продажу.

В Україні повільно формується і, що найбільш суттєво, погано впроваджу-

ється в практику система нормативних актів, яка передбачає матеріальну відпо-

відальність підприємців за своїми обов’язками. Як уряд (державні й особливо місцеві органи влади), так і лобістські сили на законодавчих зборахгальмують

здійснення процедури примусового банкрутства щодо великих промислових

підприємств і фінансових установ.

У результаті розробки і систематичного застосування механізму інфорсменту можна очікувати значного підвищення довіри інвесторів до

українського ринку інвестицій. Тому інвесторам необхідно надати законодавчі

гарантії за допомогою законодавства. Для цього відповідно до основних цілей економічного зростання країни необхідно розвивати процес нормотворення,

спрямований насамперед, на системне правове забезпечення розвитку українсь-

кої економіки й інтеграцію її у світове господарство. Основна увага уряду

України має зосереджуватися на законодавчому забезпеченні гарантій прав

власності й ініціативної діяльності підприємців, створення цілісної правової

бази організації і діяльності судової системи, удосконаленні і зміцненні системи виконання судових рішень. Необхідно вжити заходів щодо створення

правового механізму реформування майнових, земельних, житлових і трудових

відносин.

Для підвищення довіри інвесторів на сучасному етапі розвитку доцільно

створити систему державних гарантій фондів. Гарантіями інвестицій на регіональному рівні можуть стати кошти обласного бюджету, активи обласних

позабюджетних фондів, природно-сировинні ресурси і нерухомість, що перебувають увласності області.

Слід активніше залучати іноземні фінансові ресурси у формі кредитів, що

вимагають погашення, але не встановлюють постійної залежності кредитованих

підприємств від іноземних компаній. Однією зх форм іноземних кредитів є ці-

6

льові банківські вклади для кредитування розвитку українських підприємств

за умов повернення кредиту постачанням продукції (компенсаційні угоди).

Доцільно стимулювати угоди, за якими зарубіжний партнер поставляє

машини, устаткування, технології, комплектні заводи в обмін на зустрічні

поставки сировини і напівфабрикатів, вироблених на такому устаткуванні.

На сьогодні спостерігається висока нестабільність українських податків,

постійна зміна їх видів, ставок, порядку сплати, податкових пільг тощо. Це

об’єктивно породжує значні труднощі в організації виробництва і підприємни-

цтва, в аналізі і прогнозуванні фінансової ситуації,