відносин такої категорії працюючих співвласників як члени акціонерних товариств. На жаль, Закон України "Про господарські товариства" не регламентує особливості праці акціонерів. Тут є певні труднощі, і питання вирішити одно-значно складно. З одного боку, акціонери — це власники і відповідно мають всі права власників у встановленні особ-ливостей своєї праці. Однак, з іншого боку, не можна не вра-ховувати, що рівень власності, частка в колективній власності можуть істотно відрізнятися у різних працівників. Як пра-вило, акціонери — звичайні наймані працівники, які в про-цесі приватизації підприємства придбали акції на суму півто-ра приватизаційного сертифіката, і ця частка невелика в за-гальній оцінці підприємства. Думається все ж, що на учас-ників господарських товариств, в тому числі учасників акціо-нерних товариств, повинні бути поширені правила ч. 2 ст. З КЗпП, тобто за ними має бути визнане право встановлюва-ти особливості своєї праці в статуті свого товариства, з усіма випливаючими наслідками. Однак гарантії, передбачені ч. 2 ст. З КЗпП, повинні бути додержані.
2.Поняття і види суб’єктів трудового права.
Трудове право України як провідна і самостійна галузь у загальній системі права охоплює широку сферу суспільних відносин. Тісний взаємозв'язок трудового права з системою права України зумовлений і суб'єктивним складом. Так, загальна теорія права під суб'єктами права ро-зуміє учасників суспільних відносин, які мають суб'-єктивні права та виконують юридичні обов'язки.
Суб'єкти трудового права — це учасники су-спільно-трудових відносин, визначені трудовим за-конодавством України, які володіють трудовими правами й обов'язками і можуть реалізовувати їх. Інакше кажучи, суб'єкти трудового права — це перш за все учасники трудових відносин. Але щоб стати учасником трудових відносин, потрібна на-явність двох факторів — правоздатність і дієздатність конкретної особи, як фізичної, так і юридичної, тобто можливість бути суб'єктами тру-дового права зумовлена наявністю трудової право-дієздатності, що включає право і дієздатність особи.
Ці два правових явища в трудовому праві не-розривні, на відміну від цивільного права, у якому правоздатним громадянин стає з дня народження, а дієздатним у повному обсязі стає з досягненням 18-річного віку. У трудовому праві працівник во-лодіє єдиною праводієздатністю і в повному обсязі — з досягненням 16-річного віку, а в окремих, передба-чених законом випадках, — з 15-річного і 14-річного віку (ст. 188 КЗпП України). Саме з такого віку тру-дова праводієздатність має в своїй основі визначену трудовим законодавством здатність особи мати і ре-алізовувати трудові права й обов'язки, а також не-сти відповідальність за трудові правопорушення. І, що важливо, ці три елементи (права, обов'язки і відповідальність) виникають одночасно, взаємообумовлені і сконцентровані в єдиному термію «трудова праводієздатність» або, що тотожно йому, «правосуб’єктність».
Сутність правового стату-су суб'єкта трудового права полягає в тому, що саме він юридичне закріплює і визначає його правовий стан як учасника суспільно-трудових відносин.
Специфіка змісту правового статусу суб'єктів трудового права характеризується такими чинника-ми, як:
1) наявністю трудової праводієздатності;
2) законодавчим закріпленням суб'єктивних прав і обов'язків;
3) встановленням гарантій забезпечення прав і обов'язків;
4) визначенням відповідальності в разі невиконання трудових обов'язків.
Щодо трудової праводієздатності як особливої оз-наки, то вона визнається державою за конкретним суб'єктом трудового права і знаходить вияв за наяв-ності відповідних умов. Це — досягнення певного віку для працівників, а для підприємств, організацій, установ — майнової і оперативної відокремленості, що й зумовлює можливість для них бути учасника-ми суспільно-трудових відносин. Суб'єктивні трудові права й обов'язки праців-ників, як елемент змісту правового статусу, безпосе-редньо випливають із закону та підзаконних норма-тивних актів і становлять основу (ядро) правового статусу суб'єкта трудового права.
Всебічність і повноту змісту правового статусу учасників суспільно-трудових відносин можна роз-крити лише стосовно конкретних суб'єктів трудового права, до числа яких, виходячи з даних вимог, належать:
1) працівники (робітники і службовці);
2) власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган;
3) трудові колективи;
4) профспілкові органи;
5) інші суб'єкти трудового права.
Поряд із зазначеною розширеною класифікацією суб'єктів трудового права можна систематизувати і за такою ознакою, як види осіб: фізичні особи і юри-дичні особи як суб'єкти трудового права.
Кожний з цих видів має як спільні, так і особливі риси. Фізичні особи можуть бути суб'-єктами трудового права лише з досягненням вста-новленого законом віку або, крім того, ще й за наяв-ності певної професійної підготовки (це стосується лікарів, водіїв транспортних засобів тощо) чи склад-ного юридичного факту (для виборних працівників, при призначенні чи затвердженні працівників на відповідну посаду).
Особливими рисами юридичних осіб як суб'єктів трудового права є такі:
а) організаційна єдність;
б) відокремленість майна;
в) наявність фонду оплати праці та права ним розпоряджатися;
г) самостійна відповідальність перед другою стороною трудового договору.
Що ж до спільності правового положення фізич-них і юридичних осіб як суб'єктів трудового права, то вона виявляється:
1) в обов'язковому додержанні норм трудового законодавства;
2) у належності до державного устрою;
3) у можливості фізичної особи у визначених законодавством випадках бути робото-давцем.
Отже, коло суб'єктів трудового права достатньо широке. Всі вони мають неоднаковий вплив на тру-дові відносини. Але головними суб'єктами трудового права є сторони трудових стосунків — це працівник і роботодавець, що і спонукає до детальнішої харак-теристики їх прав, обов'язків та відповідальності.
3.Поняття та види робочого часу
Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої тру-дові обов'язки.
Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівнико-ві гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.
Тривалість робочого часу встановлюється як у централі-зованому порядку, так і на рівні