структура вкладень капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих засобів, продуктивність праці робітників, рівень технології, запровадження прогресивних норм матеріальних і трудових затрат, ефективність запроваджених форм менеджменту і маркетингу тощо;
соціально-економічні - рушійні сили підвищення ефективності діяльності підприємства, які закладені у самих учасниках виробничих відносин, відображають творчу ініціативу й активність працюючих, рівень освіти та культури працівників, ініціатива новаторів виробництва, моральне стимулювання і зацікавленість працівників, рівень управління підприємством, умови життя, побуту, відпочинку, мікроклімат у трудовому колективі, санітарно-гігієнічні умови праці, поліпшення організації виробництва та праці, естетичний стан приміщень тощо.
Для врахування особливостей діяльності підприємств конкретних галузей фактори за рівнем охоплення поділяють на:
загальні - діють в усіх галузях економіки (наприклад, забезпеченість матеріальними та трудовими ресурсами і ефективність їх використання);
специфічні - в умовах окремої галузі економіки чи підприємства (наприклад, місце розташування підприємства тощо).
За рівнем впливу на результати діяльності фактори поділяються на:
основні - фактори, що здійснюють вирішальний вплив на господарську діяльність підприємства в умовах, що склалися;
другорядні - всі інші фактори, крім основних.При цьому один і той самий фактор залежно від обставин може бути й основним і другорядним.
За часом дії розрізняють фактори:
постійні - здійснюють вплив на досліджуване явище безперервно протягом усього часу;
тимчасові - їх вплив відбувається періодично. Наприклад, освоєння нової техніки та технології виробництва.
За характером залучення ресурсів фактори поділяють на:
інтенсивні - пов'язані з найбільш ефективним використанням досягнень науки, технології. Вони забезпечують розвиток економіки за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці, покращання використання цтва (підвищення продуктивності праці тощо);
екстенсивні — пов'язані з кількісним, а не якісним приростом результативного показника. Наприклад, збільшення обсягу виробництва за рахунок збільшення чисельності робітників.
За відношенням до суб'єкта господарювання фактори поділяються на:
об'єктивні - фактори, що не залежать від діяльності підприємств (наприклад, стихійне лихо);
суб'єктивні - фактори, що залежать від діяльності окремих осіб, підприємств тощо. Навіть вміле прогнозування у господарській практиці об'єктивних умов і факторів можна трактувати як явище суб'єктивного порядку. Успішне господарювання, виконання бізнес-планів визначаються вмілим керівництвом виробничим колективом; правильною організацією виробництва, економіки, фінансів; глибоким знанням справи конкретним виконавцем.
Більшість факторів, що впливають на рівень потенціалу, складаються з декількох елементів. Але є й такі, що не розкладаються на складові частини. У зв'язку з цим фактори поділяються на складні, що виникають під впливом комплексу причин, наприклад, продуктивність праці, та прості, які є результатом дії однієї причини, наприклад, кількість робочих днів.
За можливістю виміру впливу факторів на результативний показник вони поділяються на параметричні (ті, що піддаються кількісній оцінці) і непараметричні (ті, що не підлягають кількісній оцінці). Кількісний вимір впливу факторів на показник, що вивчається, дозволяє правильно оцінити господарську діяльність підприємств. Якщо це неможливо зробити (наприклад, визначити вплив стажу роботи, рівня професійної підготовки робітників на продуктивність їх праці), необхідно прослідкувати напрям впливу факторів.
Кожний фактор може складатися із декількох причин, які в свою чергу виступають як самостійні фактори з відповідним рівнем впливу на результати діяльності підприємства. Відповідно, фактори можуть бути першого, другого, третього,... n-го рівня.
До факторів першого рівня відносять ті, що безпосередньо впливають на результативний показник. Фактори, що спричиняють непрямий вплив на результативний показник за допомогою факторів першого рівня - фактори другого рівня тощо.
Як і економічні показники, фактори що їх визначають, поділяються на кількісні, структурні та якісні. Кількісними вважаються фактори, що виражають кількісну визначеність явищ (кількість обладнання, сировини), наприклад, обсяг валових доходів, продажу продукції, сума власних і залучених фінансових ресурсів, сума витрат на виробництво, чисельність працівників підприємства, робочих днів в аналізованому періоді тощо. До структурних факторів відносяться такі показники як питома вага власних фінансових ресурсів у капіталі підприємства, частка активної частини основних засобів у загальній вартості основних засобів, частка робітників підприємства, питома вага матеріальних витрат у загальній сумі витрат на виробництво тощо. Якісні фактори визначають внутрішні якості, ознаки й особливості об'єктів, що вивчаються. Наприклад, рівень продуктивності праці робітників, ціна і рентабельність виробів, які випускає підприємство, доходність цінних паперів тощо [13].
Наведена класифікація факторів дає можливість вивчити та оцінити їх вплив на рівень потенціалу підприємства та розробити оптимальні управлінські рішення.
1.4 Методи оцінки наявності та ефективності використання потенціалу підприємства
Існують різні класифікації численних методів і способів оцінки наявності та ефективності використання потенціалу підприємства [20].
Методика оціночної діяльності поєднує три загальновизнаних підходи, кожен з яких характеризується власними методами та прийомами:
1. Доходний підхід.
2. Порівняльний (ринковий) підхід.
3. Підхід з погляду акумуляції активів - майновий (для підприємства як цілісного майнового комплексу) або витратний (якщо мова йде про оцінку окремих активів).
Сутність методів доходного підходу полягає в про-гнозуванні майбутніх доходів підприємства на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість підприємства. Основні проблеми, пов'язані з застосу-ванням цього підходу, полягають у реалістичності прогнозів і адекватності ставки дисконту ризику, пов'язаному з оціню-ваним бізнесом.
Усі методи оцінки вартості підприємства, тією чи іншою мірою пов'язані з аналізом очікуваних доходів, можна розділити на дві групи:
методи, засновані на прогнозах грошових потоків;
методи, засновані на «надприбутку».
Застосування методів першої групи (методів дискон-тованих грошових потоків і капіталізації прибутку) найбільш обґрунтовано для оцінки підприємств, що мають визначену, бажано прибуткову історію господарської діяльності, знаходяться на стадії зростання або стабільного економічного розвитку.
Методи цієї групи засновані на припущенні про невизначену тривалість життя оцінюваного підприємства, яку умовно можна розділити на прогнозний і постпрогнозний періоди. За таких умов, загальна формула для розрахунку вартості
