Припустимо, що за підприємство потрібно заплатити 3 млн. грн., а майбутні доходи щорічно протягом 5 років будуть складати 1 млн. грн.. Теперішня вартість дорівнює 605 тис грн. (3,605-3). Отже придбання підприємства є прибутковим, тому що його дохід становить понад 12%, тобто більше, ніж фірма могла отримати, вклавши гроші у інші проекти.

Ринковий метод оцінки вартості фірми ґрунтується на розрахунку коефіцієнтів середньої ціни однієї акції і суми чистих річних надходжень фірми. Наприклад покупець знайшов чотири фірми, аналогічні до тієї, яку продають і розрахував для кожної із них коефіцієнти ціни однієї акції:

Фірма 1 – Кц.а – 3,3; Фірма 2 – Кц.а – 3,8; Фірма 3 Кц.а. – 4,7 Фірма 4 Кц.а – 4.1. Розрахуємо середній коефіцієнт:

Кср=(3,3+ 3,8 + 4,7 + 4,1)/4=3,975.

Чисті надходження фірми, яку купують складають за рік 74 тис. грн.. Звідси її ціна дорівнює 294,2 тис. грн.

У випадку, коли купівля фірми пов’язана з обміном акцій, то слід визначити коефіцієнт обміну акцій, тобто скільки акцій компанія – покупець може дати компанії, яку купують, щоб її акціонери погодилися обміняти свої акції. Для здійснення обміну акцій потрібно погодити коефіцієнт обміну, використавши при цьому дохід на акцію(ДНА):

Кобм = (ДНА підприємства, яке купують)/(ДНА підприємства – покупця)

Нехай дна фірми, яку купують, 4 грн., ДНА фірми – покупця 8 грн., тоді коефіцієнт обміну буде обміняна на 1 акцію фірми, яку купують.

Кожний із методів має свої переваги і недоліки, тому вартість об” акта, який купують потрібно визначити кількома методами, обравши при цьому оптимальний варіант для конкретного випадку. Кінцева ціна встановлюється шляхом переговорів між покупцем і продавцем.

III Стратегії бізнесу.

3.1 Стратегії для слабкого бізнесу.

Фірма, конкретне положення якої погіршується, будує свою політику, виходячи із 4-ох основних стратегічних можливостей. За наявності у фірми фінансових коштів вона може здійснювати стратегію кругового наступу, концентруючись або на знижені витрат, або на диференціації продукту, виділяючи досить коштів і кадрів для того, щоб піднятися на сходинку або дві в галузевому табелі про ранги й згодом стати гідним конкурентом на ринку. Така фірма може також дотримуватися стратегії оборони та зміцнення, використовуючи варіації своєї існуючої стратегії й ведучи важку боротьбу за збереження обсягу продажів, частки ринку, прибутковості й конкурентного положення на досягнутому рівні. Слабка компанія може вдатися до стратегії негайного відступу й покинути галузь. Крім того, фірма може використати стратегію „ збору врожаю”, мінімізуючи до крайньої межі свої реінвестиції й максимізуючи короткострокові грошові потоки з метою підготовки виходу з галузі. Суть перших трьох можливостей зрозуміла, на четвертій зупинимося докладніше. Стратегія „збору врожаю” означає балансування між збереженням нинішнього статус-кво і якнайшвидшим виходом з галузі. Це стратегія завершальної фази, коли положення на ринку приноситься в жертву короткострокової мети збільшення готівки або прибутковості. Визначальна фінансова мета – одержати якнайбільший обсяг наявних коштів для використання їх на інших напрямах діяльності фірми. Кроки, що вживаються фірмою в рамках стратегії „збору врожаю”, чітко визначені. Компанія урізує до межі поточний бюджет і знизує реінвестиції до мінімально допустимого рівня. Капітальні вкладення в нове обладнання в нове обладнання мінімальні або взагалі дорівнюють нулю; усі зусилля спрямовані на продовження життя наявного встаткування, щоб існуючі потужності можна було використати якнайдовше. Компанія може підвищити ціни, скоротити витрати на прасування товару, непомітно знизити якість продукції, згорнути додаткові послуги споживачеві й т.д. Хоча стратегія „збору врожаю” проводить до скорочення обсягу продаж і частки ранку, але якщо витрати будуть зменшуватися швидше, то обсяг готівки після сплати податків може зрости, і прибуток компанії буде скорочуватися скочуватися скоріше повільно, ніж швидко.

Стратегія „збору врожаю” – розумний вибір для фірм зі слабкими позиціями за таких обставин:

у випадку непривабливих довгострокових перспектив галузі;

коли розвиток діяльності занадто дорогий і недостатньо прибутковий;

коли розширення або втримання ринкової частки поєднане зі збільшенням витрат ( занадто дорого);

коли зниження конкурентних зусиль не спричинить різкого скорочення обсягу продажу;

якщо у фірми є можливість направити звільнені кошти в більш привабливі галузі;

коли даний вид діяльності – не найголовніший в господарському портфелі диверсифікованої компанії (збір урожаю відносно другорядних напрямів діяльності фірми стратегічно важливіший, ніж у відношенні основних)

коли даний вид діяльності не додає привабливості (з погляду забезпечення стабільності продаж, престижу, збалансованого параметричного ряду продукції) господарському портфелю компанії.

Чим більше є перерахованих факторів, тим більше підстав для використання стратегії „збору врожаю” .Ця стратегія найбільш приваблива для диверсифікованих компаній, які мають слабкі конкурентні позиції по не основних видах діяльності або ці напрями діяльності розвиваються в неправильних галузях. Такі фірми можуть направити кошти, отримані від „збору врожаю” , у прибуткові сфери діяльності або витратити їх на придбання нового бізнесу.

3.1 Стратегія відновлення для кризових ситуацій

Стратегію відновлення використовують утому випадку, коли напрям діяльності, який треба зберегти і розвивати, перебуває в кризовому положенні; їхньою метою є якнайшвидше виявити і ліквідувати джерела конкурентної й фінансової слабкості фірми. Першим завданням менеджменту є діагностика причин незадовільного функціонування фірми. Чи є таке положення результатом несподіваного падіння обсягу продаж через погіршення економічної кон’юнктури? Неудало обраної конкурентної стратегії?