при якому проект ділиться на складові частини, що кредитуються різними кредитами в межах установленої для них квоти [ 9, ст. 174 ].

Єврокредит — це міжнародна позика грошової суми. Проте він має особливі риси, що роблять його одночасно надзвичайно цікавим та складним. Єврокредит є точною відповідністю євродепозиту: на міжнародному ринку капіталів банки збирають грошові кошти у вигляді депозитів та використовують їх у формі кредитів. Інакше кажучи, євродепозит відповідає ресурсам банків, тоді як єврокредит стосується їх використання.

Джерело ресурсів банків не змінилося: йдеться про депозити, що набувають форми депозитних угод або депозитних сертифікатів. Навпаки, банківське посередництво протягом останніх років докорінно змінилося. До кінця 70-х років єврокредит був одним із основних засобів використання ресурсів євробанків. З початку 1980-х років у зв’язку з появою євровекселів, ситуація змінилася. Проте це не означає, що єврокредити втратили своє значення. Статистика фіксує зростання обсягів єврокредитів: 1982 р. — трохи більше 100 млрд дол., 1983 р. — 52 млрд дол., 1988 р. — 120 млрд дол., 1997 р. — понад 400 млрд дол.

Однією з особливостей єврокредиту є те, що фінансові інститути, які надають позики, об’єднані в пули або синдикати і з позичальниками їх пов’язують детально розроблені правові відносини. Так, усі єврокредити набувають синдикованої форми. Саме під назвою «міжнародні синдиковані кредити» єврокредити реєструються та аналізуються деякими міжнародними організаціями.

Об’єднання банків, що надають позики, в пул або синдикат пояснюється досить простими причинами:

- прагненням зібрати якомога більші фонди;

- намаганням розподілити ризики між учасниками банківських об’єднань;

- розширенням кола учасників за рахунок збільшення кількості банків, що розміщені в різних країнах.

Підготовка заявки на синдикований кредит здійснюється головним банком або кількома головними банками. Після завершення збору фондів банк починає відігравати центральну роль агента (або уповноваженого) інших банків. Нарешті, угода про єврокредит містить точні відомості про:

- природу та коло обов’язків і прав банків;

- використання банками методів управління правовими та комерційними ризиками, що можуть виникнути протягом терміну надання позики.

Головний банк — це банк, що обирається майбутнім позичальником з метою підготовки операції з єврокредиту, яку він має намір здійснити. Якщо обсяг єврокредиту є значним, головними можуть бути кілька банків [ 3, cт.122 ].

Саме головний банк у співпраці зі своїм клієнтом визначає найважливіші параметри позики:

- розмір кредиту;

- термін, на який від видається;

- валюту, в якій буде надаватись кредит;

- процентну ставку;

- комісійні.

Крім фінансових умов, головний банк разом із клієнтом визначає також основні правові засади, які буде включено в майбутню угоду про кредит, а саме: яке право застосовуватиметься, якими мають бути дії на випадок неплатоспроможності, умови відстрочення, непередбачувані обставини тощо.

Головний банк доводить до відома інших банків, що він забезпечить взаємодію фінансових та правових умов, та пропонує їм взяти участь у синдикаті, котрий має намір створити з певною часткою відкритого кредиту. Виконуючи це, головний банк здатен взяти на себе відповідальність стосовно майбутніх позичальників, інших членів синдикату та у деяких випадках — третіх осіб.

Перед майбутнім позичальником головний банк бере на себе відповідальність за будь-яку помилку, допущену ним, особливо щодо надійності та платоспроможності інших банків-позикодавців.

Головний банк несе відповідальність перед своїми партнерами за прорахунки, допущені в інформуванні їх стосовно економічного та фінансового стану, а також платоспроможності позичальника.

Агентом, що представляє членів синдикату у відносинах із позичальником з приводу надання єврокредиту, може бути банк, обраний іншими членами синдикату. Він є їхнім уповноваженим і за це отримує винагороду. Згода щодо вибору агентом конкретного банку дається на стадії, що передує укладанню угоди. Утім частіше за все агентом стає головний банк. А його роль як «голов-ного» закінчується разом із укладенням угоди про єврокредит.

Агент завжди виконує роль попередника бухгалтерського та технічного характеру між банками-позикодавцями та позичальником. Так, увесь рух фінансових ресурсів обов’язково проходить через нього. У технічному плані саме через агента проходить обмін усією документацією та інформацією, котру сторони домовляються передавати один одному протягом терміну дії угоди. Усі найважливіші рішення, особливо за умов виникнення непередбачуваних обставин, приймаються більшістю банків синдикату.

Об’єднання банків у синдикати з питань надання єврокредитів загалом дозволяє розподілити ризики між його членами, але не ліквідувати їх. Завжди існує ризик неплатоспроможності позичальника (комерційний ризик) так само, як і правовий ризик (ризик суверенітету), пов’язаний зі змінами у законодавчій або адміністративній сферах протягом терміну проведення операції з надання єврокредиту. Отже, угода про єврокредит повинна містити застереження, що здатні обмежити дію цих двох ризиків [ 10, ст.145 ].

Комерційний ризик існує з самого початку створення банківського пулу або синдикату. Оскільки банки беруть на себе зобов’язання сепаратно, а не солідарно, у випадку неплатоспроможності одного з банків, що бере участь у синдикаті, інші не повинні його замінювати та вносити свої власні кошти. Зі свого боку, позичальник уже не отримає всієї суми, на яку розраховував.

Проте в момент погашення або