Протягом терміну, на який надається кредит (від п’яти до семи років), банки зберігають за собою можливість передати весь початковий комерційний ризик або його частину, поступаючись своєю участю у кредитуванні іншим банкам. Тобто в інтересах банків, які з самого початку брали участь у створенні синдикату, передбачено два види правових операцій: перевідступлення прав на участь та неповна участь у синдикаті.

Ризик суверенітету, або правовий ризик, виділено через те, що угода про єврокредит зачіпає значну кількість правових порядків:

- банки-позикодавці підпорядковуються різним державам, залежно від їхнього громадянства або місцезнаходження (це стосується відділень банків);

- валюта, що використовується банками, часто є валютою третьої особи;

- позичальник підпорядковується власному правовому порядку, а якщо це суверенна держава, то вона сама його втілює; у такому випадку суверенітет може суттєво змінити реалізацію єврокредиту.

Так, учасники угоди про єврокредит намагаються вмістити ризик суверенітету в договірні рамки. До того ж договірні рамки стосуються ризику як на стадії укладання угоди про єврокредит, так і на стації її виконання.

Положення, що стосуються визначення процентної ставки,
є дуже простими. Єврокредити не супроводжуються фіксованою процентною ставкою протягом усього терміну дії угоди про позику: процента ставка змінюється залежно від установленої угодою періодичності та визначається виходячи із заздалегідь визначених параметрів. Необхідність мати змінювану процентну ставку пояснюється положенням євробанків, котрі постійно повинні поповнювати свої резерви на ринку капіталів, не знаючи,
у що це їм обійдеться: тягар цієї невпевненості несе позичальник.

Угода про єврокредит установлює період процентної ставки, що може коливатись між 3 та 12 місяцями. Процентна ставка визначається, виходячи з двох складових:

- базисної банківської ставки;

- спеціальної надбавки — маржі, спреду, премії.

При цьому базисна банківська ставка є змінною складовою,
а спеціальна надбавка, що включає банківський дохід, оцінку ризику та накладні витрати — постійною. Ця надбавка фіксується на весь термін «життя» кредиту. Розмір спеціальної надбавки залежить від:

- співвідношення попиту та пропозиції на кредит;

- платоспроможності (рейтингу) боржника;

- терміну, на який надається кредит;

- кредитного ризику;

- кон’юнктури ринку.

Для першокласних позичальників надбавка встановлюється на мінімальному рівні (близько 0,375річних), а для менш значних — на рівні 3—4 та більше відсотків річних.

Найбільш поширеною базисною ставкою є міжбанківська ставка пропозиції (Interbank Offered Rate, ІБОР). Це середня ставка, за якою транснаціональні банки надають кредити на оптовому міжбанківському євроринку (Interbank Market), де обсяг окремого кредиту є еквівалентним не менш ніж 400 тис. дол. на відповідний термін запозичення. Вищезазначеній абревіатурі передує літера, що позначає фінансовий центр, де надаються ці міжбанківські кредити [ 6, ст.187 ].

Так, ставка ЛІБОР (London Interbank Offered Rate, LIBOR) — це ставка, за якою великі банки, що розташовані в Лондоні, надають кредити один одному. Ця ставка відіграє роль основної короткострокової відсоткової ставки, що характеризує європейський грошовий ринок та являє собою еталонну ставку при виконанні широкого спектра транзакцій. Корпорація може запозичити гроші за ставкою, що дорівнює, наприклад, ЛІБОР + 2Ставка ЛІБОР є статистичною характеристикою, що широко використовується інвесторами.

Відома міжбанківська ставка, що пропонується в Лондоні (ЛІБОР), протягом певного проміжку часу користувалася практично повною монополією у цій сфері завдяки зробленій їй рекламі, що справляла враження об’єктивності. Але учасники угоди про євро-кредит часто ухиляються від слідування цій практиці та обирають ту базову ставку, що застосовується найбільшою кількістю солідних банків. Можуть використовуватись такі ставки, як ПІБОР (Paris Interbank Offered Rate) — Паризька міжбанківська кредитна ставка, СІБОР (Singapore Interbank Offered Rate) — Сінгапурська міжбанківська кредитна ставка, прайм рейт (prime rate, США) — базова ставка за кредитами небанківського сектору тощо.

Угода про єврокредит може бути складена в єдиній валюті, що одночасно є валютою, в якій здійснюється позика, та валютою, в якій повертається борг. Проте на практиці часто мають місце багатовалютні позики, коли валюта, що позичається, може бути змінена на вимогу боржника.

З 80-х років ХХ ст. обсяги синдикованих банківських кредитів почали швидко зростати і вже в середині 1990-х років за обсягами обігнали традиційні міжнародні банківські кредити.

Діяльність світового кредитного ринку тісно пов’язана зі світовим фінансовим ринком. Їх взаємозв’язок посилюється у зв’язку з тенденцією до сек’юритизації (англ. securities — цінні папери) — заміщення традиційних форм банківського кредиту на випуск цінних паперів.

Особливістю синдикованого кредиту як форми міжнародного банківського кредитування є те, що один позичальник отримує кредит від групи банків-кредиторів, тобто від синдикату. На сучасному світовому ринку капіталів понад 1200 міжнародних банків беруть участь у наданні синдикованих кредитів. Ці банки спеціалізуються на окремих регіональних ринках, якими є Європа, Північна Америка, Латинська Америка, Південно-Східна Азія, Африка, Східна Європа і країни СНД.

У середині 1990-х років у синдикатах брали участь від 30 до 300 учасників. У випадку запозичень державами з менш розвинутими фінансовими ринками загальна кількість учасників синдикатів значно менша і становить від 15 до 20 юридичних осіб.

Синдикат - одна з форм договірного об'єднання картельного типу підприємців окремої галузі виробництва з метою супротиву монополії шляхом захоплення ринку і спеціалізації виробництва та спільного збуту товарів за єдиними цінами через єдину торговельну організацію, яка звичайно організовується у формі акціонерного товариства. У дорадянський період в Україні діяли такі синдикати, як "Продамет", "Продвутілля", "Продаруд", "Союз рельсовых фабрикантов", "Урожай", "Синдикат цукрозаводчиків" та ін.