Кафедра теоретичної і прикладної економіки

КУРСОВА РОБОТА

на тему :

“СОЦІАЛЬНА ДОПОГА І ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА СТАН В УКРАЇНІ”

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ 4

1.1. Нерівність доходів населення та необхідність регулювання соціальної сфери 4

1.2. Соціальна політика держави 9

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ 11

2.1. Моделі соціальної політики держави в різних економічних системах 11

2.2 Модель соціальної політики в Україні. Нормативно-правове забезпечення соціальної політики 14

2.3 Реалізація соціальної політики в Україні 21

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ В УКАЇНІ 26

3.1 Сучасний стан соціальної сфери України 26

3.2 Перспективи розвитку пенсійного забезпечення 29

ВИСНОВКИ 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32

ВСТУП

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.1. Нерівність доходів населення та необхідність регулювання соціальної сфери

Перехід до ринкової економіки пов'язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Питання про те, як необхідно розподіляти дохід, має давню і суперечливу історію. Окремі економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші дотримуються протилежної точки зору, згідно з якою прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва і призводить до кризи економіки.

Основним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те, що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Основним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу.

Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренца (рис. 1.1.). Теоретична можливість абсолютної рівноваги в розподілі доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси кута координат, яка свідчить, що в суспільстві існує абсолютна рівновага в розподілі отриманого доходу, тобто 20 % населення отримають 20 % доходу, а 40 % населення — 40 % і т. ін. За абсолютної нерівності розподілу доходів пряма ОЕ стає схожою на парус і показує, наскільки реальна або фактична ситуація відрізняється від ідеальної. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність розподілу доходів, і кривою Лоренца відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший ступінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів був абсолютно однаковим, то крива Лоренца і бісектриса збіглися б і розрив зникнув би, тобто була б лише пряма ОЕ.

Що більше крива Лоренца відхиляється від прямої ОЕ, то вищий ступінь диференціації грошових доходів населення. Виходячи з цього, можна сказати, що нерівність доходів характеризується ступенем відхилення кривої Лоренца від бісектриси кута координат.

Рис. 1.1. Крива Лоренца

Це відхилення можна виміряти через відношення площі фігури між кривою Лоренца і прямою ОЕ до площі всього трикутника OEJ. Так обчислюється показник, який у літературі дістав назву коефіцієнта концентрації доходів, або коефіцієнта Джині, який ще називають індексом концентрації доходів. Коефіцієнт Джині показує характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими групами. За рівномірного розподілу доходів у суспільстві коефіцієнт Джині дорівнює О, що вищий ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, то ближчий цей коефіцієнт до 1.

Коефіцієнт Джині G обчислюється за формулою

Значення коефіцієнта залежить від того, наскільки дрібні групи населення аналізують дослідники. В ідеалі крива Лоренца повинна насправді мати вигляд кривої, а не ламаної лінії (рис. 1.1.2). Коефіцієнт Джині в Україні у 1997 р. становив 0,71-0,74, тоді як у Швеції — 0,304, США — 0,466. Як бачимо, соціальне розшарування в Україні досягло критичного рівня. Щоб зменшити соціальну напругу в суспільстві, необхідно змінити ситуацію з прожитковим мінімумом як основним елементом соціальної гарантії.

Рис. 1.2. Крива Лоренца у разі більшого угруповання населення

Питання про оптимізацію розподілу доходів має важливе теоретичне і практичне значення. Його розв'язання сприятиме найкращому задоволенню потреб населення, стимулюватиме розвиток виробництва.

Важливим показником рівня життя населення є прожитковий мінімум, до якого належать витрати на продукти харчування з розрахунку мінімальних розмірів їх вживання, витрати на непродовольчі товари і послуги, а також податки й обов'язкові платежі, виходячи із структури витрат на них у 10 % найменш забезпечених сімей.

Прожитковий мінімум — це рівень доходу, що забезпечує придбання мінімального набору матеріальних благ і послуг, які задовольняють основні потреби людини у продуктах харчування, непродовольчих товарах і послугах. Розрахунок прожиткового мінімуму ґрунтується на даних обстеження бюджетів сімей з різним рівнем середнього доходу на душу населення. Ці показники оцінювались, виходячи з динаміки споживчих цін і структури фактичних витрат на придбання відповідних наборів товарів і послуг у середньому на сім'ю. Прожитковий фізіологічний мінімум характеризує мінімально допустимі межі споживання найважливіших матеріальних благ і послуг (продукти харчування, предмети санітарії та гігієни, житлово-комунальні послуги). Споживання населенням