вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив-ної зайнятості;—

розподіл і перерозподіл доходів населення;—

формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час-тині населення;—

створення системи соціального захисту населення;—

забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту-ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);—

захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть-ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

- життєздатності суспільства;

- стабілізації та розвитку суспільства;

-консолідації суспільства.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

2.1. Моделі соціальної політики держави в різних економічних системах

У світовій теорії і практиці соціального розвитку застосову-ються декілька термінів: соціальний захист, соціальне забезпе-чення, соціальне страхування, соціальна допомога, соціальна по-літика, соціальний розвиток. За своїм економічним змістом усі вони мають принципові відмінності. В одних випадках вони відоб-ражають сферу і результат діяльності органів державної влади, в інших — вид державної допомоги населенню диференційованої за причинами, що її викликали.

На мою думку, найбільш широким, масштабним поняттям є "соціальна політика", яку можна розглядати як комплекс захо-дів з боку держави, підприємства та особи, спрямованих на підви-щення рівня життя.

Ретроспективні теоретичні дослідження свідчать, що вперше терміни "соціальний захист" і "соціальне забезпечення" викорис-тав у 1934 р. президент США Д. Рузвельт, який в одному із роз-ділів своєї програми "Меш Беаі" передбачив Акт про соціальне забезпечення — певні соціальні гарантії громадян з боку держави.

За своїм потенціалом держава як суб'єкт соціальної політики переважає можливості інших суб'єктів. Однак жодна сучасна дер-жава не в змозі подолати всі соціальні проблеми, а особливо нові, пов'язані з глобальними трансформаційними процесами. Багато фахівців вважають, що сучасна соціальна політика з "політики втрат" повинна перетворитися в політику попередження виник-нення соціальних проблем. Головна увага суб'єктів соціальної по-літики повинна зосереджуватися на причинах соціальних нега-раздів замість політики їх вирішення або пом'якшення.

В країнах з розвинутими ринковими відносинами сформував-ся механізм саморегулювання соціальних і економічних проблем. У країнах з перехідною економікою окрема людина не в змозі вирішити свої соціальні потреби через низький рівень оплати праці.

Світова практика господарювання виробила декілька типів мо-делей соціальної політики.

Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон-троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо-ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от-риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за-охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату-ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці-альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс-фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

Модель соціального захисту в плановій економіці органіч-но вписувалася в комплекс взаємовідносин між державою та су-б'єктами господарювання, державою та окремою особою, суб'єктом господарювання та працюючими. Вона характеризувалася рядом ознак, несумісних із ринковою економікою. Це, по-перше, пере-важання в доходах громадян трудового доходу, отриманого в дер-жавному секторі економіки. Державне регулювання оплати пра-ці розглядалося як інструмент уникнення нерівності в розподілі доходів. Пенсійна система також орієнтувалася на перерозподіл трудового доходу між поколіннями.

По-друге, політика заробітної платні спрямовувалася на за-гальну зайнятість населення. Частка активного населення була досить високою.

По-третє, держава заохочувала колективні форми споживання, (дошкільні дитячі установи, освіта, відпочинок), робила акцент на натуральні форми споживання (безкоштовні житло, охорона здоров'я, освіта тощо).

По-четверте, основним каналом перерозподілу зароблених благ були державні підприємства.

Таким чином, держава забезпечувала певні соціальні гарантії з дотримання певного стандарту рівня життя. В процесі переходу до ринку всі ці елементи виявилися практично ліквідованими. Оскільки нова модель знаходиться ще в стадії формування, то утворився соціальний вакуум, упродовж якого значна частина на-селення виявилася без належного захисту і допомоги. Бідність за роки переходу до ринку стала розповсюдженим явищем. Стала чітко прослідковуватися нерівність у доходах, рівень якої різко зростав. Виокремилася нова група населення — "нові бідні", це ті громадяни, які раніше належали до середнього класу. Це, як пра-вило, працюючі бідні, частка яких в Україні сягає 38,8 % . При-чина такого стану серед працюючих — низька реальна заробітна платня в багатьох секторах економіки, яка в стані утримати лише одну особу.

Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем-лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи-сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най-більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль-ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці-ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер-жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав-ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо-мічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав-ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці-ального захисту на основі залучення коштів держави та під-приємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведен-ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан-ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в