Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана-да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при-ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

2.2. Модель соціальної політики в Україні. Нормативно-правове забезпечення соціальної політики

Соціальна політика нашої країни формується з урахуван-ням світового досвіду та вищезазначених факторів.

Вихід вітчизняної економіки на траєкторію зростання вимагає перебудови соціальної сфери і, насамперед, істотного підвищення добробуту людей, подолання глибокого падіння їхнього життєвого рівня. Для цього держава повинна найповніше використати нові економічні умови господарювання, результати стабілізації та зро-стання.

Існуюча на сьогодні модель економічної політики зорієнтована переважно на захист соціально вразливих верств населення. Ло-гіка нової стратегії передбачає принципове коригування політики доходів — перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення. Існуюче заниження вартості ро-бочої сили відчутно гальмує розвиток внутрішнього ринку, динамі-ку економічних процесів. Практично повністю втрачено стиму-люючу функцію заробітної платні, її вплив на розвиток виробництва, науково-технічний прогрес зведено до мінімуму. Світовий досвід господарювання свідчить, що економіка, яка базується на низь-кій вартості робочої сили, не забезпечує високих стандартів спо-живання, процесів нагромадження, якісного відтворення робочої сили. За таких умов стримується розвиток усієї соціальної інфра-структури — освіти, медицини, культури, житлово-комунального господарства.

Активна соціальна політика спрямовується на боротьбу з бід-ністю, збереження людського капіталу, його пристосування до по-треб ринкової економіки, сприяння економічному зростанню, за-безпечення соціальної справедливості та політичної стабільності.

Соціальна політика — не примусова надбудова над комплек-сом економічних реформ, а їх активна складова, якою визначаєть-ся успіх перетворень у суспільстві. Індикатором успіху реформу-вання економіки служить рівень життя населення. При цьому важливо знати рівень життя не лише середньостатистичного меш-канця країни, а кожної групи населення в кожному регіоні країни.

Перебудова соціальної сфери країни супроводжується загос-тренням проблем і потрясіннями, нестабільністю в суспільстві.

Сучасна модель вітчизняної соціальної політики зорієнтована на симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. В умовах відсут-ності достатніх фінансових ресурсів держава повинна створити умови для самореалізації та самозабезпечення економічних су-б'єктів, а також: сформувати ефективну систему соціального за-хисту населення. Ця модель містить усі позитивні елементи існу-ючих світових систем соціальної політики.

Реформування соціальної політики мусить здійснюватися од-ночасно з економічними перетвореннями і орієнтуватися не лише на власні традиції, квазіміфи, але й динамічні тенденції світової економіки. Світова економіка і спільнота дуже швидко переходять у нову якість — групуються за інтересами, по-новому розв'язують проблеми глобального рівня, мислять іншими категоріями, ство-рюють міждержавні надбудови. Процеси цих змін — дуже складні, суперечливі, динамічні, тому вимагають оперативного аналізу й адекватного реагування.

Трансформаційні процеси в Україні, зумовлені реформуванням форм власності, глибоким розшаруванням членів суспільства за рівнем доходів, обмеженими фінансовими можливостями держави, ставлять у розряд першочергових питання про соціальне партнерство між державою і громадянами, соціальними групами, суб'єк-тами виробничого процесу тощо.

Нові умови господарювання і життя вимагають реалізації нової концепції державного регулювання соціального розвитку. В ос-нову цієї концепції повинні бути покладені новий зміст і форми діяльності держави в проведенні соціальної політики: вирішення проблеми власності і влади, сприяння формуванню середнього кла-су, визнання економічної свободи як суспільної цінності, подат-кове стимулювання створення нових робочих місць, забезпечення соціальної захищеності та безпеки громадян, наближення до сві-тових соціальних стандартів, цін і тарифів.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних рин-ковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори — це механізми соціального захисту.

Рис. 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:—

системної, соціально-економічної трансформації;—

структурної перебудови;—

виходу на новий щабель економічного розвитку;—

переходу до нового рівня цивілізації.

Рис. 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:—

наповнення реформ соціальним змістом;—

розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван-ня громадянського суспільства;—

активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха-нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;—

забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро-стання добробуту громадян;—

створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком-петентності, таланту;—

стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;—

забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;—

гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;—

формування ефективної системи соціального захисту насе-лення;—

реформування пенсійної системи;—

розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:—

погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;—

забезпечення прожиткового мінімуму;—

боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;—

захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек-сації доходів;—

обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;—

створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

запобігання соціальній деградації тощо.

Рис. 2.3. Суб’єкти соціальної політики України

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:—

правове забезпечення соціального захисту населення, прий-няття відповідних законодавчих та нормативних актів;—

прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан-сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу-говування, охорона навколишнього середовища тощо);—

соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;—

впровадження ефективної прогресивної системи оподатку-вання індивідуальних грошових доходів населення;—

прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;—

встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан-дартів; контроль за їх дотриманням;—

державні