В С Т У П

Сьогодні проблема активізації інвестиційних процесів є однією із найбільш важливих у системі державного регулювання економіки України.

Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба у значному надходженні інвестиційних ресурсів в економіку і їх оптимальному розподілі з урахуванням балансу між короткотерміновою рентабельністю і стратегічними завданнями щодо розвитку національної економіки України.

Однак за роки реформ інвестиційні процеси були порушені і глибоко деформовані. Адміністративні методи управління інвестиційним процесом, які діяли за часів командної економіки, вже не працюють, водночас ринкові інструменти і важелі ще тільки формуються.

В українських підприємств досі спостерігається недостатність стимулів щодо використання частини своїх доходів на інвестиції. Низький рівень реальних доходів, і як наслідок, зниження сукупного попиту населення, недовіра громадян до кредитних установ зменшують і без того низький потенціал інвестиційних ресурсів. Нерозвиненість системи ринкового господарювання в Україні гальмує перехід до переважно ринкових важелів та інструментів активізації інвестиційного процесу.

Важливими умовами зростання накопичень та активізації інвестиційних процесів в економіці країни є зниження інвестиційних ризиків, підвищення довіри потенційних інвесторів до господарських партнерів і держави. Для цього необхідні політична й економічна стабільність, зміцнення права власності, поліпшення управління підприємствами, успішність боротьби з економічною злочинністю.

Перехід до переважно ринкових методів активізації інвестиційного процесу в Україні неможливий без становлення сучасної інституціональної інфраструктури ринку капіталу; посилення державного контролю за ціноутворенням у природних монополіях з метою зміни несприятливого для обробної промисловості співвідношення цін на сировину і готову продукцію, що знижує конкурентоспроможність продукції українських підприємств; участі держави у компенсуванні фінансового ризику інвестицій за рахунок як удосконалення законодавства, так і часткового гарантування інвестицій.

Ґрунтовне дослідження різних аспектів державного регулювання інвестиційних процесів в економіці України здійснили у своїх працях І.В.Алєксєєв, В.Г.Бодров, Ю.М.Бажал, О.В.Величко, А.П.Гріневич Ю.П.Шаров та ін.

Нині актуальним є аналіз нових тенденцій розвитку інвестиційних процесів, їх трансформації в умовах становлення ринкових відносин в Україні. Більш глибокого дослідження потребують проблеми підвищення ефективності заходів щодо державного регулювання інвестиційних процесів як основного чинника становлення ринкових відносин і подальшого розвитку економіки України.

Під інвестиціями варто розуміти всі види майнових та інтелектуальних

цінностей, власник яких вкладає їх в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання доходу. Майнові цінності можуть становити нерухомість, цінні папери, устаткування для виробництва товарів, інтелектуальні – авторські права, права на винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки, goodwill (репутація підприємства), технології, інформаційне забезпечення.

Структура інвестицій має такі складові: розширення або модернізація виробництва; створення виробничої інфраструктури; створення товарно-матеріальних запасів та резерві; створення соціальної інфраструктури; підготовка та перепідготовка персоналу; наука та наукове обслуговування.

Варто розрізняти ринкові і неринкові стимули інвестиційного процесу.

Прибутковість – це найважливіший структуроутворюючий критерій, що визначає природу функціонування ринкових стимулів інвестиційного процесу.

До неринкових, суто державно-адміністративних стимулів варто віднести, якими управляє безпосередньо держава і дія яких базується не на стихійному ринковому механізмі, а встановлюється адміністративно, державними органами на основі планування, складання бюджету тощо.

До межових, частково-ринкових стимулів доцільно віднести інституціональні й організаційні структури, функціонування яких безпосередньо впливає на суто ринкові стимули.

Під ринковими розуміються такі стимули, що властиві ринковій системі господарювання і спираються на основний ринковий принцип – одержання максимального прибутку.

За місцем виникнення і сферою впливу всі ринкові стимули можна класифікувати на кілька основних груп: “зовнішні фактори”, “розподіл витрат на інвестиції”, “зовнішні джерела інвестицій”, “внутрішня політика підприємства”.

Стимули усередині груп взаємозалежні і часто взаємозамінні, між групами також можна простежити наявність важливих взаємодій. Стимули функціонують не в ізоляції, а значно впливають один на одного.

Наявність і розмір внутрішніх джерел інвестицій впливає на норму виробничого накопичення, а вона, у свою чергу, формує внутрішні джерела для майбутнього використання. Крім того, внутрішні джерела фінансування одного підприємства можуть стати зовнішніми для іншого, а їх наявність у підприємства, безумовно, знижує попит на зовнішні інвестиційні ресурси, а отже, і загальний попит на інвестиції на ринку. Зовнішні джерела інвестицій значно впливають на попит на інвестиційні ресурси і споживчі товари, підвищуючи платоспроможність підприємства, а також можуть бути використані як інструмент впливу на конкурентне середовище.

Підвищення прозорості підприємств позитивно впливає на зовнішні джерела інвестицій. Усередині зовнішніх факторів існують такі зв’язки.

Попит на споживчі товари значно впливає на конкуренцію, а також зумовлює попит на інвестиційні товари.

Конкуренція підвищує попит на інвестиційні ресурси, оскільки вона змушує підприємства постійно модернізувати виробництво. Разом з цим конкуренція в галузях інвестиційного комплексу впливає на пропозицію інвестиційних ресурсів.

Ефективне функціонування ринкових стимулів неможливе без формування надійних основ ринку інвестицій. Провідну роль у створенні цих основ відіграє держава. До них належать: інституціональні основи; формування відповідного законодавства; податкова система; гарантії політичної стабільності; законність, виконання сторонами договірних зобов’язань; економічна стабільність.

Незважаючи на тривалість процесу демократичних і економічних реформ в Україні, ситуація в країні, як і раніше, має ознаки перехідної економіки. У таких умовах для активізації інвестиційного процесу необхідне створення особливих умов для ефективного функціонування ринкових стимулів.

Суспільство зобов’язано розвивати й інвестувати у виробництво. В Україні цього не відбувається.

І. Поняття іноземного інвестування.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іноземного інвестування іноземними громадянами, юридичними особами, державами та спільного інвестування українськими й іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Особливості режиму іноземних інвестицій на території України визначаються Законом України від 19 березня 1996 року “Про