Інвестиційна діяльність в той чи іншій мірі властива будь-якому підприємству. Прийняття інвестиційного рішення неможливе без врахування наступних факторів: вид інвестиції, вартість інвестиційного проекту, альтернатива доступних проектів, обмеження фінансових ресурсів, доступних для інвестування, ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

Причини, що зумовлені необхідністю в інвестиціях, можуть бути різними, але в цілому їх можна розділити на три види: поновлення наявної матеріально-технічної бази, збагачення обсягів виробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. Ступінь відповідальності за прийняття інвестиційного проекту в рамках того чи іншого напрямку різна. Так, якщо мова іде про заміну наявних виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо безболісно, тому що керівництво підприємства ясно представляє собі, в якому обсязі та з якими характеристиками необхідні нові основні ресурси. Задача ускладнюється, якщо мова іде про інвестиції, пов’язані з розширенням основної діяльності, оскільки в цьому випадку необхідно врахувати цілий ряд нових факторів: можливість зміни положення фірми на ринку товарів, доступність в додаткових матеріальних обсягах, трудових та фінансових ресурсах, можливість освоєння нових ринків та інші.

Важливим є питання про розмір інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов’язаної з прийняттям проектів вартістю 1 млн.грн. та 100 млн.грн., різний. Тому повинна бути різна глибина економічного аналізу проекту, який слід виконати перед прийняттям заключного рішення. Крім того, в багатьох фірмах практика диференціації права прийняття рішення щодо інвестиційного проекту стає звичним явищем. Це обмежує максимальну величину інвестицій, в рамках якої, той чи інший керівник може приймати рішення самостійно.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли в наявності є ряд альтернативних або взаємонезалежних проектів. В цьому випадку необхідно зробити вибір одного чи декількох проектів, за їх критеріями. Ми бачимо, що таких критеріїв може бути декілька, а ймовірність того, що один проект буде найкращим за всі інші по всім критеріям, як правило, значно менше одиниці.

В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування багато, але будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому постає задача оптимізації інвестиційного портфеля.

Дуже важливим є фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди відбувається в умовах невизначеності, ступінь якої може сильно коливатись. Так, в момент придбання нових основних ресурсів не завжди можна точно передбачити економічний ефект від цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, базується на використанні різних формалізованих та неформалізованих методах. Ступінь їх сполучення визначається різними обставинами, в тому числі і тим, наскільки менеджер знайом з наявним апаратом, використаним в тому чи іншому конкретному випадку. В українській та за кордонній практиці знайомий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Універсального методу на всі випадки життя немає. Ймовірно, управління у більшій мірі є мистецтвом, ніж наукою. Але маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть умовні, легше прийняти заключне рішення.

Розділ І

1.1. Розробка організаційно – економічного механізму залучення інвестицій в промисловий сектор економіки України.

Сучасна промисловість в Україні потребує розвитку виробництва, матеріальну основу якого складають інвестиції, частина яких залучається через фондовий ринок. Але, фондовий ринок не може виконувати функцію механізму інвестування, доки суб'єкти господарювання промислового сектору економіки не стануть інвестиційно привабливими. Тому необхідно провести державну програму виведення зі стану банкрутства і підвищення інвестиційної привабливості численних корпоративних компаній промисловості. Пропонується створити Державну комісію з відродження економіки. Мета комісії — виявляти підприємства, насамперед ті, які потребують державної під-тримки. Збиткові підприємства, але потенційно перспективні, класифікуються за галузями. Створюються державні холдинги, призначення яких — управління державною корпоративною власністю до моменту її приватизації і викуп акцій збиткових підприємств з метою їх санації та підвищення інвестиційної привабливості. Холдинги скуповують контролюючу або трохи більшу частину акцій акціонерних товариств. За допомогою фінансових важелів здійснюється реструктуризація і виведення їх з кризи. Приватизації повинні підлягати тільки рентабельні підприємства промисловості, а збиткові слід продавати не раніше, ніж вони почнуть приносити прибуток внаслідок модернізації.

Частка участі державних холдингів в таких компаніях під час кризи і спаду виробництва повинна становити 50–60%, і в більш сприятливі часи — 20–25% і менше. Остаточна приватизація таких підприємств досить проста. Державний холдинг продає за договірними цінами або за біржовим курсом свій контрольний пакет інвестору або групі інвесторів. У цьому разі компанія стає недержавною, з'являється можливість формування стратегічних інвесторів.

Для прийняття рішень про націоналізацію і повторну приватизацію суб’єктів господарювання була розроблена система критеріїв відбору. Критерії відбору приватизованих підприємств для націоналізації складаються з економічних, організаційно-правових та фондових. Економічні критерії: збиткові результати діяльності протягом 2-3 років після приватизації, постійне скорочення обсягів виробництва, відсутність обігових коштів для здійснення виробничої діяльності, велика кредиторська заборгованість, що дорівнює величині обігового капіталу. Організацій-но-правові критерії: відсутність дії керівництва з фінансово-економічного оздоровлення підприємства, наявність фактів порушення корпоративних прав акціонерів з боку керівництва ВАТ, переливання фінансових потоків у зовнішні структури. Фондові критерії: відсутність стратегічних інвесторів у структурі акціонерного капіталу, відсутність обігу акцій на фондовому ринку.

Критерії відбору підприємств холдингу для повторної приватизації складаються з структурних критеріїв, виробничих критеріїв, критеріїв потенціалу росту, фінансових критеріїв та кадрових критеріїв. Структурні критерії полягають у тому, що пропорційно реальним обсягам виробництва і якісним характеристикам товарної продукції проведена реструктуризація основного і обігового капіталу; впроваджена система недопущення перевищення витрат на виробничу