Щодо формування інвестиційного капіталу державних холдингів, планується використовувати кошти від приватизації інвестиційно привабливих підприємств, облігації державної позики, кредити міжнародних фондів під оздоровлення економіки України. Внутрішні фінансові резерви холдингів – це кошти, що будуть отримані в результаті реструктуризації капіталу та ведення господарської діяльності, суб’єктів господарювання, що увійдуть до холдингів, а також за рахунок перерозподілу майна серед підприємств холдингу. Впровадження програми виведення з кризи через систему державних холдингів спрямована на перетворення збиткових промислових об'єктів в прибуткові, інвестиційно привабливі. Їх повторна приватизація дозволить окупити витрати на оздоровлення і реструктуризацію, залучити додаткові кошти.

Початок функціонування холдингів дасть поштовх для розвитку вторинного ринку цінних паперів, оскільки держава почне скуповування акцій приватизованих підприємств. Держава буде виступати як стратегічний інвестор, що вкладає капітал у промисловість під час спаду виробництва, скуповуючи дешево акції перспективних, але поки що збиткових підприємств. Директорський корпус, захищаючи свою власність і владу від націоналізації, вживе конструктивні заходи щодо виведення своїх підприємств з кризи, почне також скуповувати акції, намагаючись збільшити свій пакет. З'явиться конкуренція на фондовому ринку. Відразу ж підніметься інтерес до збиткових підприємств як об'єктів інвестування.

Для оздоровлення фінансового становища і підвищення інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання промисловості розроблена модель реструктуризації. Реструктуризації необхідно піддати структуру капіталу і земельних ділянок, структуру витрат на виробництво і інших невиробничих витрат, структуру, якість і кількість продукції, що виробляється, структуру управління організацією виробництва, постачання і збуту продукції, структуру кадрів збиткових суб’єктів господарювання.

Необхідно зменшити величину основного капіталу шляхом продажу, списання непотрібних основних фондів. Результатом реструктуризації основного капіталу стануть збитки від продажу активів за низькими цінами, але при цьому стане можливим вивільнити частину грошових коштів для погашення боргів і підвищення кредитного рейтингу підприємства. Будуть знижені витрати на ведення господарської діяльності, пов'язані з амортизаційними відрахуваннями, витратами на утримання і експлуатацію обладнання, цехові і загальнозаводські витрати. Продаж або здача в довгострокову оренду виробничих підрозділів разом із земельними ділянками, що не використовуються, скоротить податок на землю, припинить процес руйнування об'єктів, забезпечить прибуток замість витрат. Зменшення основного капіталу дозволить скоротити величину позикового капіталу і, отже, величину сукупного капіталу. Величину і структуру сукупного капіталу необ-хідно скорегувати пропорційно виробничій програмі підприємства. Передбачається прискорення процесу реалізації готової продукції, збільшення обігу капіталу, вивільнення за рахунок цього частини обігового капіталу, зростання прибутку та капіталу. Потрібно сконцентрувати залишки ви-робництва в декількох підрозділах, вивільнити землю і приміщення.

Реструктуризація витрат на виробництво має бути спрямована на зниження питомого матеріалоспоживання в натуральному вираженні з одночасним підвищенням якісних характеристик продукції. У витратах повинна бути скорочена стаття “амортизація”, невиробничі та інші витрати, які перевищують прибутки промислових об'єктів в декілька разів.

Щодо реструктуризації кадрів, необхідно переглянути склад вищого керівництва, інтенсифікувати труд усього персоналу з метою підвищення продуктивності праці, скорочення кількості персоналу і зростання його заробітної плати до рівня, що дозволяє залучати висококваліфікованих працівників.

Проект реструктуризації передбачає звуження інфраструктури підприємства до мінімуму, з подальшим зростанням на базі рентабельного виробництва.

1.2. Приватизація як один із шляхів залучення інвестицій в Україну в період переходу до ринкової економіки

Зрозуміло, що інвестиції можуть піти у країну лише тоді, коли державою створено всі головні умови для цього і, в першу чергу, створено базу для найширшого розвитку приватного сектору економіки. Саме на це і націлено програму приватизації, яка втілюється в життя в Україні.

Головою метою інвестиційного процесу в процесі приватизації є:

Потрібно зазначити, що процес приватизації не є статичним. Він постійно розвивається, змінюється відповідно до вимог суспільства.

Починаючи з 1992 року, тобто з моменту прийняття Законів України “Про приватизацію майна державних підприємств” та “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, декілька раз змінювались орієнтири державної політики щодо головної мети, якої можна досягти завдяки приватизації. Це були “передача державної власності тим, хто на ній працює”, “справедлива і рівна роздача державного майна всім громадянам”, “перетворення населення у “суспільство власників” і, нарешті, “пошук ефективного власника”.

Разом з цим змінювались підходи до методики та шляхів приватизації. На першому етапі переважали викуп та оренда з викупом. Це був найбільш швидкий спосіб приватизації підприємств виключно членами трудових колективів. На базі приватизованих об`єктів створювались закриті акціонерні товариства або колективні підприємства. Сторонній інвестор практично не мав змоги приймати участь у цьому процесі, українські ж підприємства лишались одного з головних джерел фінансування.

Після прийняття Програми радикальних економічних реформ почався перехід до дійсно масової приватизації - її другого етапу. Був введений до обігу готівковий приватизаційний майновий сертифікат (ПМС). Відбулась якісна зміна об`єктів приватизації. Якщо у перші роки це були, як правило, невеликі об`єкти, то зараз до процесу приватизації вступили індустріальні велетні - підприємства стратегічно важливих галузей економіки України. На їх базі створюються відкриті акціонерні товариства, акції яких підлягають продажу як