Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (ст. 30 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» ).

Перестрахові брокери – юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.

Андеррайтер (оцінювач страхових ризиків) – діє від імені страховика та має право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Сюрвеєр (оцінювач страхових ризиків)– інспектор чи агент страховика, здійснює огляд майна, яке приймається на оцінку, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар (оцінювач страхових збитків) – встановлює причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило займається дорожньо-транспортними пригодами.

Аджастер (оцінювач страхових збитків) – діє від імені страховика при вирішення та врегулюванні заявлених претензій страхувальників.

Диспашер (оцінювач страхових збитків) – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при загальній аварії, розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

Окрім того, в інфраструктурі страхового ринку працюють нестрахові посередники, які здійснюють консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, аудиторські, нотаріальні, біржові та інші послуги.

1.3. Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку

До внутрішньої структури страхового ринку відносять:

страхові продукти (послуги за конкретними видами договорів страхування);

систему організації продажів страхових полісів та формування попиту на страхові продукти;

гнучку систему тарифів (ціни, пільги, знижки, націнки, штрафи, пеня тощо);

власну інфраструктуру страховика (агентства, контори, філіали, представництва, канали комерційного зв'язку);

матеріальні та фінансові ресурси, що визначають становище страховика;

людські ресурси страхової компанії;

фінансове становище страхової компанії та довіру до неї з боку фінансових інститутів;

ліквідність страхового фонду.

Розглянемо детальніше деякі із цих елементів.

Страхові продукти — специфічні послуги, що пропонуються на страховому ринку. Ціна їх відображається у страховому тарифі. Формується вона на основі конкуренції при порівнянні попиту і пропозиції.

Нижня межа ціни визначається умовами рівноваги між надходженнями платежів до страхового фонду та виплатою страхового відшкодування і страхових сум, верхня — потребами страховика.

Ціна послуги конкретного страховика залежить від величини і структури його страхового портфеля, якості інвестиційної діяльності, величини управлінських витрат та очікуваного прибутку. Якщо ціна його страхової послуги виявиться надмірно високою, страховик може опинитися у невигідному становищі порівняно зі своїм конкурентом і втратити клієнтів.

Купівля-продаж страхових послуг оформляється страховим договором, а підтвердженням цього акту є страхове свідоцтво (поліс), виданий покупцеві (страхувальнику) продавцем (страховиком).

Перелік видів страхування є асортиментом страхового ринку.

Система організації продажу страхових полісів:

безпосередньо у представництвах та агентствах страхових компаній;

через страхових агентів;

через альтернативну мережу розповсюдження;

комбіновані форми.

Так, в Італії та Франції страхові поліси розповсюджують на 50% банки. У Великій Британії 50% контрактів із клієнтами укладається через телефонну мережу, в Німеччині 80% контрактів укладають службовці філіалів та представництв, 13% — маклери та посередники, а безпосередньо страховики — тільки 2%.

Власна внутрішня структура страховика:
представництва — підрозділи страхової компанії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інформації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;

агентства — підрозділи, які мають право виконувати всі функції представництва, а також здійснювати операції з укладання та обслуговування договорів;

філіали (відділення) страхової компанії — підрозділи, які теж не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись законодавством, нормативними актами, статутом та рішеннями загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії. Результати роботи філіалу (відділення) відображаються у послідовному балансі страхової компанії. Управління системою страхування здійснюється страховиком.

Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємопов'язані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу страхової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середовищем.

Зовнішнє середовище страхового ринку — це система взаємопов’язаних факторів, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.
Зовнішнє середовище страхового ринку складається з елементів, якими страховик може управляти, та з тих, на які він впливати не може, але повинен враховувати їх у своїй діяльності.

До складових, на які страховик може впливати, належать:

ринковий попит;

конкуренція;

ноу-хау страхових послуг тощо;

інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудиторська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуговування, професійна етика і мова).

До складових, на які страховик впливати не може, входять:

чисельність населення, його вікова та статева структури;

сезонні міграції;

купівельна спроможність населення і т. ін.

Отже, страховий ринок — це відкрита система,
здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.

1.4. Регулятори та інструменти страхового ринку

На страховому ринку України діють певні його регулятори, а процес страхування здійснюється за допомогою відповідних інструментів.

Головними ринковими регуляторами, які впливає на всі його структурні елементи, на формування ціни страхової послуги є :

податки;

інші обов’язкові платежі (збори, внески, відрахування);

біржова страхова діяльність.

Особливості оподаткування страхування досить специфічні для кожного окремого національного ринку.

Так, у відповідності до Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22. 05.  р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, передбачено певний порядок оподаткування страховиків.

На відміну від загальноприйнятої практики, коли оподаткування базується на загальних критеріях, тобто на принципах оподаткування прибутку, в Україні оподатковуються валові доходи від страхової діяльності (окрім страхування життя) за ставкою 3

Валові доходи від страхування життя оподатковуються двома способами:

Якщо договір страхування достроково розірваний (термін дії договору не може бути меншим, ніж 120 календарних місяців, а в