технічний контроль якості. На підприємствах функції безпосереднього контролю якості складових частин і в цілому готових для споживання виробів виконують відділи технічного контролю (ВТК). Головне завдання технічного контролю – постійно забезпечувати необхідний контроль якості, зафіксований в нормативних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують його. Успішне розв’язання цього завдання може бути здійснене за правильного вибору об’єктів і методів контролю якості. Об’єктами контролю мають бути усі компоненти усі компоненти виробничої системи та її взаємозв’язаних елементів, тобто вхід (ресурси), сам виробничий процес, вихід (продукція).Необхідність контролю ресурсів (матеріалів, енергії, знарядь праці, інформації, персоналу) на вході системи обумовлено тим, що їх якість у значній мірі визначає конкурентоспроможність готового продукту праці.Використання у виробничому процесі бодай частини ресурсів неналежної якості може призвести до непродуктивних витрат доброякісних ресурсів.
Якість продукції визначальною мірою формується упродовж виробничого процесу. Це викликає необхідність ретельного контролю перебігу технології її виготовлення. Об’єктами контролю тут слугують повне дотримання виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів обробки і складання виробів. При цьому контрольні операції здійснюються стосовно не лише якості, але й кількості, оскільки порушення технологічної, виробничої і трудової дисципліни може спричинювати псування сировини, матеріалів, окремих деталей і навіть готових виробів, а поза як невиконання завдань виробничої програми підприємства. Контроль на виході виробничої системи (підприємства і його підрозділів) має за основну мету попереджувати передачу бракованої продукції споживачу або на наступні технологічні фази (стадії) на тому ж підприємстві з випливаючи ми з цього наслідками. Окрім того, такий контроль уможливлює визначення ступеню виконання виробничих завдань економічних результатів виробництва.
Висновок:
Світовим досвідом економічного розвитку країн доведено, що головна його рушійна сила – ринок, вільна конкуренція. У ринкових господарствах вільна конкуренція веде до пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого ринку примушує виробників пропонувати товари високої якості. Зниження цін за умов стабільності функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому приблизно однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.
Якість товарів та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на успіх у споживача можуть розраховувати тільки ті виробники, які спроможні оперативно задовольняти різні і досить нестабільні потреби споживачів. Виграш конкретному виробникові забезпечують переваги його системи управління якістю. Через це в розвинутих регіонах світу протягом декількох десятків років економічну конкуренцію поступово заступала конкуренція стратегій розвитку виробництва та конкуренція систем забезпечення якості продукції та послуг. Тривалість цього процесу свідчить про те, що від усвідомлення проблеми до фактичного розв’язання її довелося пройти не легкий шлях. Його наслідком є той факт, що системи забезпечення якості продукції в наш час сприймаються підприємствами, що конкурують, як активна складова їхнього виробничого потенціалу. Дійсно, якщо ці системи функціонують ефективно, то вони забезпечують скорочення виробничих витрат за рахунок їх зниження за такими позиціями, як відходи виробництва, усування браку, гарантійний ремонт виробів, доробка технічної документації, створення страхових запасів, відмови клієнту. А витрати ці надто великі в усіх країнах.
Головна перевага ефективної системи забезпечення якості полягає в тому, що вона гарантує портфель замовлення виробникові, тобто його виживання в умовах ринкових відносин та конкурентної боротьби. Неабияке значення для виживання має також зниження обсягу та питомої ваги прихованого виробництва, пов’язаного з переробкою продукції, та лагодження браку, тобто підвищення загальної ефективності діяльності підприємства. Ось чому центр ваги конкурентної боротьби за ринок збуту явно переміщується у бік якості продукції та послуг, особливо – засобів виробництва. У розвитку суспільного виробництва промислово розвинутих країн поряд із законом підвищення продуктивності праці діє тенденція випередження у підвищенні якості засобів виробництва. Стійкість цієї тенденції пов’язана з існуванням прямої залежності між прибутком на інвестиційний капітал та якістю продукції: високоякісна продукція дає приблизно на 40% більше прибутку, ніж продукція низької якості.
Тобто виробництво високоякісної продукції дає потрійний зиск: зниження виробничих витрат, підвищення чистого доходу, розширення вітчизняних ринків збуту та вихід на міжнародний ринок.
Тому доки підприємці не зрозуміють справжньої необхідності у забезпеченні якості своєї продукції вони будуть продовжувати втрачати свої можливі доходи.
І доки Держстандарт України не візьме під контроль ціну на стандартизацію та сертифікацію продукції, тобто не зробить її доступною для кожного виробничого підприємства, то все більше буде виникати підприємств які хотіли б бути легальними, але за даними витратами на сертифікацію своєї продукції – змушені іти в “тінь”.
Список використаної літератури
Белик Ю.А. “Короткий економічний словник” – М.: Веста, 1997
Держстандарт України “Державна система стандартизації” – К. – 1994
Кайфман Ю.І. “Управління якістю і забезпечення якості” Довідник. - К.-1995
Леонов И.Г. Аристов О.В. “Управління якістю продукції” – М. – 1996
Онищенко Н. “Сертифікація по-українськи: платять усі” Газ. Галицькі контракти – 1998 – листоп (л44) с.30-32
Покропивний С.Ф. “Економіка підприємства” Т2. – К. – 1995
Фейгенбаум А. “Контроль якості продукції” - М. – 1996
Шаповал М.І. “Основи стандартизації, управління якістю і стандартизації” – К. – 2000
Щедріна Т. “Оптимальні механізми стандартизації і сертифікації продукції в умовах ринкової економіки” Журн. Розбудова держави – 1997 – w10 с.35-41