завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції в процесів та послуг, їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічній співпраці.
Стандартизація проводиться на різних рівнях.
Рівні стандартизації розрізняють залежно від того учасники якого географічного, економічного, політичного регіону світу приймають стандарт.
В міжнародній стандартизації участь у стандартизації відкрита для відповідних органів будь-якої країни, регіональна стандартизація – діяльність відкрита тільки для відповідних органів держав одного географічного, політичного чи економічного регіону світу; національна стандартизація – це стандартизація в одній конкретній державі. При цьому національна стандартизація може проявлятися на різних рінях – державному, галузевому, тому чи іншому секторі економіки.
В процесі стандартизації розробляються норми, правила, вимоги, характеристики, які стосуються об’єкта стандартизації та оформляють у вигляді нормативного документа – стандарту, технічних умов, правил, регламентів або положень.
Стандарт – це нормативно-технічний документ, який встановлює для багаторазового і загального застосування правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів.
Міжнародні стандарти (ISO) – прийняті міжнародним органом стандартизації. Міжнародний стандарт запроваджується як національний за умови його прийняття центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації.
Світовий досвід управління якістю сконцентрований у пакеті міжнародних стандартів ISO..9000, які прийняті міжнародною організацією зі стандартизації.
Сьогодні до складу ISO входять 120 країн своїми національними організаціями зі стандартизації.
Організаційно в ISO входять керуючі та робочі органи. Керуючі – Ген. Асамблея, Рада, технічне керуюче бюро, робочі – технічні комітети, підкомітети, технічні консультативні групи.
3 березня 1997 – ISO почала визнавати і Україна.
Міжнародні стандарти в ISO не мають статусу обов’язкових для всіх країн учасників. Будь-яка країна має право застосовувати їх на власний розсуд. Вирішення питань застосування міжнародного стандарту пов’язане в основному з участю країни в міжнародному розподілі праці і стані у зовнішній торгівлі.
За своїм змістом стандарти ISO відрізняються тим, що тільки 20% з них визначають вимоги до конкретної продукції, а основна маса стосується вимог безпеки, технічної сумісності, методів випробування продукції, а також загальних і технічних питань.
Стандарти ISO..9000 – це стандарти на управління якістю продукції. Вони присвоюються в цілому підприємству, яке виробляє продукцію, а не окремому виду продукції. Забезпечують контроль і забезпечення якості виробництва на різних технічних стадіях від розробки до навантаження товарів.
Державний або національний стандарт – це стандарти, які прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації і доступні для широкого кола користувачів. Встановлюються на продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для населення і народного господарства, галузеві і технічні об’єкти чи методи випробування.
Кодекс установленої практики (звіт правил) – це документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання конструкції чи видобування. Кодекс можу бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Галузеві стандарти – застосовуються до продукції щодо якої бракує державних стандартів.
Стандарти підприємств – розробляються самостійно підприємствами для конкретизації вимог до продукції.
Технічні умови – це документ, який встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом. Ту потребують узгодження з замовником, органом державного нагляду чи іншими зацікавленими організаціями.
Технічний регламент – це нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо чи через посилання на стандарти и відокремлює зміст стандарту.
Розрізняють стандарти обов’язкового та добровільного використання:
Стандарти обов’язкового використання містять обов’язкові вимоги, які регламентовані законом:
Регламентують безпеку продукції для здоров, власності, охорону навколишнього середовища
Вимоги до техніки безпеки і гігієни праці відповідно до чинних санітарних норм
Метрологічні норми, правила, що забезпечують достовірність вимірювань та їх єдність
Добровільного використання – вимоги рекомендаційного характеру для посилення довіри до якості продукції, розширення ринку збуту, підвищення іміджу підприємства, усунення конкурентів, впровадження сучасних індустріальних технологій.
В Україні до органів Державної служби стандартизації належать:
Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики, який організовує, координує та проведення діяльності щодо розробки, змін національних стандартів.
Рада стандартизації – це колегіальний, консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів, метою діяльності якої є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції та органами державної влади, узгоджує інтереси у сфері стандартизації
Технічні комітети стандартизації – це суб’єкти стандартизації, на які покладені функції з розробки, розгляду, погодження міжнародних, регіональних та національних стандартів.
Державний НДІ «Система», який здійснює розробку основних стандартів
Український НДІ «Стандартизації, сертифікації та інформатики» (Укр. НДІССІ)- проводить експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні та інших державах
Територіальні центри (35) – контроль за впровадженням і дотриманням стандартів і ТУ.
За оцінками представників Держстандарту тільки 2% українські стандарти відповідають міжнародним (400 з 22000).
Важливою складовою управління якістю продукції є її сертифікація (з лат – зроблено правильно), тобто процедура за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідальність продукції систем якості, систем управління якості, систем управління довкілля, встановленим певним вимогам.
Для того, щоб впевнитися, що продукт зроблений вірно потрібно знати, яким вимогам він повинен відповідати.
Загальновизнаним доказом є сертифікація відповідності – будь-яка система сертифікації використовує стандарт на відповідність вимогам по яким проводяться досліди.
Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в державній врегульованій сфері і застосовується до тих видів продукції, які можуть загрожувати здоров’ю, майну, навколишньому природному середовищу.
Підлягають обов’язковій сертифікації такі позиції товарів:
Електроприлади побутового призначення
Шнури-перемикачі
Світлотехнічна продукція і комплектуючі до неї
Ручні електромеханічні машини, переносні верстати, слюсарно-монтажний інструмент
Побутова радіоелектронна апаратура
Засоби обчислювальної техніки
Спеціальні засоби захисту
Обладнання для торгової, м’ясомолочної галузі, підприємств громадського харчування, торгівлі
Іграшки
Миючі матеріали
Харчова продукція та ін.
Добровільна сертифікація