Особи на технічному рівні, які в основному займаються щоденними операціями та діями, які необхідні для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг;

Особи, які знаходяться на управлінському рівні в основному зайняті управління і координацією всередині організації. Вони погоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації;

Керівники на рівні соціальних структур зайняті в основному розробкою перспективних планів, формулюванням цілей, адаптацією організації до різного роду змін, управлінням відносин між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому функціонує дана організація.

Керівники низової ланки (молодші начальники чи операційні керівники) – це організаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робочими і іншими працівниками (не керуючими).

Керівники низової ланки в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань для безупинного забезпечення інформацією про правильність виконання цих завдань.

Типовою назвою посади на цьому рівні є майстер, майстер зміни, завідуючий відділом, старший менеджер, завідуючий кафедрою, керівники низової ланки.

Керівники середньої ланки – робота молодших начальників керується і координується керівниками середньої ланки.

Типовими посадами є декан, керуючий збутом в регіоні, директор філії. Керівник середньої ланки часто очолює великий підрозділ чи відділ в організації, характер його роботи в більшій мірі визначається змістом роботи підрозділу. Керівник середньої ланки є посередником між керівником низової і високої ланки. Готують інформацію для рішень, прийнятих керівництвом вищої ланки.

Керівник вищої ланки – найменш численний. Типові посади – голова, рада, президент, ректор. Відповідають за прийняття рішень для організації в цілому чи для основної частини організації.

Загальні принципи земельного менеджменту.

Розвиток земельного менеджменту на сучасному етапі набуває особливої актуальності, коли відбувається процес систематизації форм управління земельними ресурсами ринкового типу.

В умовах здійснення заході земельної реформи (це система заходів, спрямованих на подолання кризових явищ у землекористуванні і на цій основі створення ефективного екологобезпечного землекористування) виникла необхідність поглибленого вивчення проблеми екологічних і економічних аспектів ефективного використання, відтворення і охорони земельних ресурсів.

Земельні ресурси – це земельний фонд, що використовується в господарській діяльності. До земельних ресурсів належать усі види земель.

Земельний фонд України складає 60  га угідь: рілля – 32  , сіножаті – 2  , пасовища – 5  , ліси і лісопокриті площі – 17,4%, відкриті заболочені території – 1,6%, відкриті землі без рослинного покриву або значними – 1,4%.

Землі є основним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві та просторово-територіальним базисом розміщення і розвитку продуктивних сил і місцем розселення людей.

Земля разом із трудовими ресурсами і засобами виробництва, які створюються людиною, представляє основу соціально-економічного, культурного, політичного розвитку народу.

Будучи основою кредитно-фінансової системи, земля була і залишається надійним ресурсом економічного зростання країни.

Земля як об’єкт управління являє собою багатовимірне тіло, з природно-екологічної точки зору вона є матерією, фізичним тілом.

Засобом виробництва вона стала після того, коли почала функціонувати в процесі виробництва.

Отже. Земля виступає у с/г як засіб праці тільки тоді, коли вона управляється людиною і використовується для задоволення її життєво необхідних потреб.

З політико-економічної точки зору земля виступає у ролі засобу виробництва, поєднуючи в собі властивості і функції предмета і засобу праці.

Поль землі в с/г у порівнянні з іншими галузями виробництва є відмінною.

Якщо у всіх інших галузях виробництва земля відіграє пасивну роль, вона функціонує як фундамент виробництва, то в с/г вона виступає як предмет праці і знаряддя виробництва за допомогою якого людина вирощує необхідні їй культури. Це дає підстави вважати землі у с/г головним засобом виробництва.

Земля як засіб виробництва має низку специфічних особливостей, які суттєво відрізняються її від інших засобів виробництва:

Земля – продукт самої природи.

Земля характеризується просторовою обмеженістю (держави, області, району), але обмеженість на землі не означає обмеженості її продуктивних властивостей, які у своєму розвитку безмежні при застосуванні праці і науки;

Використання землі як засобу виробництва пов’язане з постійністю її місця, її не можна перемістити на інші засоби виробництва;

Земля відрізняється за своєю родючістю, в результаті чого створюється різний рентний дохід;

Земля є вічним засобом виробництва, на відміну від інших засобів, які мають здатність зношуватися, земля підвищує свою родючість при правильному і раціональному використанні.

Поліпшення продуктивних ресурсів землі як результат процесу управління відбувається в удосконаленні земельних відносин, науково-технічного прогресу, впорядкованості процесу обробітку грунту і виробництва с/г культур, врахування і використання досвіду, накопиченого людством.

До процесу регулювання земельних відносин нині в Україні залучено 12 органів місцевого самоврядування та понад 600 органів виконавчої влади. Повноваження у галузі виконавчої влади належить 10 відділам, кожен з яких займається певними питаннями і старається нав’язати виконання їх іншим. В Києві – Державний комітет України із земельних ресурсів, в області – Головне управління Держкомзему в області, в районах – районні відділи або міські відділи, в селах – виконавчі ради сільських або селищних рад, найнижчі – земельні біржі, брокери, ріелтори, кадастрові відділи і т.д.

В наведеній організаційній структурі важливі місця відводяться обласному рівню. Саме на цьому рівні необхідно розглядати стан використання земель області, виконувати реальні заходи захисту грунтів.

Загалом структура системи управління земельними ресурсами повинна відповідати принципам гнучкості, економічності, оперативності.

Головне сьогодні для держави, яка має унікальні ландшафти і родючі грунти, створити ефективну систему управління земельними ресурсами, яка б передбачала збереження довкілля, охорону грунтів, всебічний контроль за їх продуктивністю, виконання ними екологічних і соціально-культурних