забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;*

забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;*

підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;*

формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;*

сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;*

стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;*

впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;*

дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

2. Вплив науково-технічного прогресу на зростання продуктивності праці

Прискорення науково-технічного прогресу — основний шлях розв'язання економічних, організаційних, соціальних і культурних проблем, який в економічній сфері є основним фактором досягнення світового рівня продуктивності праці, що здійснюється через революціонізацію виробництва, впровадження найновіших технологій.

У соціальній сфері найважливішими завданнями є подолання відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Це завдання неможливо успішно розв'язати без удосконалення розміщення продуктивних сил на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Становлення якісно нового способу підвищення продуктивності праці відкриває небачені досі можливості всебічного розвитку людей, їх розумових здібностей і фізичних можливостей.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал. На розвиток науки виділяється майже 1 % національного доходу. Здобули світове визнання фундаментальні дослідження українських учених у різноманітних галузях науки. На основі фундаментальних досліджень створено і впроваджено принципово нові технологічні процеси й устаткування: роторно-конвеєрні лінії, малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні машини неперервного розливу металу, обладнання для безверетенного прядіння і нечовникового ткацтва, верстати для електрофізичної та електрохімічної обробки металів.

Особлива увага на сучасному етапі розвитку продуктивних сил приділяється вдосконаленню технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, передусім електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, мембранних, хімічних, дасть можливість у кілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів, знизити енерго- і матеріаломісткість виробництва. Сільське господарство перейде на індустріальні, інтенсивні технології, почне використовувати методи біотехнології та генної інженерії.

Широке впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво дедалі більше впливає на розміщення продуктивних сил. Територіальні межі застосування нової техніки значно розширюються, а використання її вигідне, якщо витрати менші від вартості продукту, створеного робітником, якого вона замінила.

Науково-технічний прогрес має помітний вплив на територіальний поділ праці, спеціалізацію і комплексний розвиток господарства. При цьому, з одного боку, розширюються можливості більш рівномірного розміщення підприємств на території, а з другого — виникає потреба різнобічного врахування регіональних вимог до нової техніки.

Завдяки досягнутому рівню науки і техніки, виробництву промисловістю високопродуктивних машин, механізмів і обладнання освоєно ефективні природні ресурси, що зумовило територіальні зрушення у розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Потужні родовища корисних копалин, придатні для господарського освоєння, в багатьох країнах розміщені в районах з екстремальними умовами, що ставить перед науково-технічним прогресом додаткові вимоги — створення регіональних модифікацій високопродуктивних машин і механізмів. Це, в свою чергу, передбачає виробництво техніки із застосуванням холодостійкого металу, незамерзаючих палива і масел, комфортабельних кабін, які відповідали б вимогам нормального фізіологічного функціонування і трудової діяльності працівників. У зв'язку з цим виникає потреба більш повного врахування регіональних особливостей науково-технічного прогресу, причому не тільки природних (клімат, сейсмічність, вічна мерзлота, особливості залягання корисних копалин), а й економічних (густота населення, кваліфікація кадрів, транспортна освоєність тощо). Регіональна модифікація техніки і технологій повинна забезпечити зниження затрат живої праці і, відповідно, трудових ресурсів, скорочення строків будівництва об'єктів, використання нових джерел сировини і палива, що сприятиме підвищенню економічної ефективності виробництва. При цьому вплив нової техніки і нових технологій на розміщення виробництва супроводжується зниженням норм витрат палива, електроенергії, сировини, живої праці на одиницю продукції.

Досягнення науково-технічного прогресу, нові напрями його розвитку можуть впливати на вдосконалення розміщення продуктивних сил. Як відомо, на розміщення обробної промисловості впливає фактор наявності трудових ресурсів. Він набагато знижується при впровадженні комплексної механізації, автоматизації і роботизації виробництва. Однак при цьому різко зростає роль кваліфікованих кадрів. Очевидно, галузі матеріального виробництва, які характеризуються високим рівнем механізації й автоматизації, можна розміщувати в трудодефіцитних районах.

Потреба посилення впливу науково-технічного прогресу на продуктивність праці зумовлює прискорене оновлення техніки. В окремих галузях використовується техніка підвищеної одиничної потужності, що дає змогу значно зменшити потреби в робочій силі, підвищити продуктивність праці. Так, впровадження гірничо-транспортних механізмів зумовлює зниження потреб у трудових ресурсах. Ще більше значення має впровадження трудозберігаючих технологій, верстатів, устаткування з автоматизованими системами управління в промислових центрах і вузлах, що мають обмежені можливості забезпечення промисловості і сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старих промислових районів, які