характеризуються погіршенням демографічної ситуації. Науково-технічний прогрес стоїть на порозі створення таких автоматизованих систем управління виробництвом, які дають змогу розвивати виробництва і функціонуватимуть у так званому безлюдному режимі цілодобово. Економічна ефективність таких виробництв досягатиметься і за рахунок максимального використання обладнання. Вплив фактора трудових ресурсів на розміщення виробництва буде зведений до мінімуму.
Розвиток науки і техніки дає змогу одержувати нові види матеріалів, палива, енергії. Родовища мінерально-сировинних ресурсів, які в минулому розробляти було економічно невигідно, при сучасному рівні науки й техніки успішно експлуатуються. Отже, науково-технічний прогрес сприяє територіальному розширенню енергетичної і сировинної бази промисловості. Так, сьогодні став рентабельним видобуток нафти з великих глибин і морського шельфу. Завдяки впровадженню нових технологій підвищився рівень комплексного використання руд кольорових металів, повніше вилучаються корисні компоненти з бідних руд. Для вивчення природних ресурсів використовуються результати космічних досліджень. Розвиток хімічної індустрії дає можливість виробляти матеріали із заданими технічними характеристиками, що істотно знижує вплив фактора матеріаломісткості на розміщення легкої і навіть машинобудівної промисловості. Нові технології дають можливість ефективно замінювати сировину, яка раніше була основною для виробництва відповідної продукції. Наприклад, переведення азотно-тукової промисловості на природний газ вплинуло на її географію. Завдяки розгалуженій мережі газопроводів розміщення підприємств для виробництва азотних добрив змістилося в землеробські райони країни.
Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охороні навколишнього середовища і раціональному природокористуванні. З одного боку, розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для очищення промислових і комунальних викидів, що забруднюють воду, атмосферу, ґрунти. Передові технології забезпечують перехід до замкненого водопостачання, утилізацію відходів, економію трудових, рослинних і мінеральних ресурсів, а також раціональне використання земельних (зменшення площ під забудову, рекультивація). З другого, науково-технічний прогрес супроводиться зростанням територіальної концентрації виробництва. Однак нарощування одиничних потужностей може відповідати галузевим інтересам, але не враховувати регіональних умов: дефіциту трудових, паливних, водних ресурсів, збільшення сировинних зон переробних підприємств. Межі оптимальних розмірів підприємств визначаються економічними показниками, передусім вартістю продукції у споживача. Проте економічна вигідність та доцільність концентрації не завжди діаметрально протилежні. Тому в сучасних умовах екологічний фактор є чи не найголовнішим при обґрунтуванні розміщення й одиничних потужностей підприємств. Стосується це насамперед підприємств хімічної, металургійної, енергетичної, гірничодобувної та деяких інших галузей промисловості.
Виробничий потенціал і його розміщення. Основні виробничі фонди є частиною виробничого потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів, і передусім їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.
Територіальний розподіл виробничого потенціалу — заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого потенціалу, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.
Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16 % — на транспорт і зв'язок, 3,9 % — на будівництво.
Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.
Регіональні проблеми технічної реконструкції. Нині використання основних виробничих фондів ще недостатнє. Однією з причин є нерівномірність технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий рівень енерго- та фондооснащення праці. Наявні відмінності між рівнями механізації і технічного оснащення основних і допоміжних виробництв у промисловості, між енергонасиченістю тракторів у сільському господарстві і набором причіпних знарядь до них, відставання технічного оснащення окремих структурних елементів виробничої та особливо соціальної інфраструктури. Тому технічне переоснащення не повинно провадитися як проста заміна окремих видів обладнання, а здійснюватися комплексно й істотно впливати на підвищення загального технічного рівня виробництва. Основним джерелом нарощування основних фондів є капітальні вкладення, які забезпечать зміни в розміщенні продуктивних сил. Перехід регіонів і підприємств до ринкових відносин означає, що в майбутньому головним джерелом розширеного відтворення фондів будуть власні кошти (прибуток) і банківські кредити. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуватимуться лише на фінансування найважливіших державних програм, оборонні об'єкти.
Технічне переоснащення і реконструкція підприємств є основним джерелом нарощування виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку. Оскільки віддача капіталовкладень у технічне переозброєння і реконструкцію приблизно вдвоє більша за нове будівництво, сюди спрямовується не менше ніж половина загальної суми їх.
Науковий потенціал. У цілому він характеризується як сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), що дає змогу при наявних формах організації й управління ефективно вирішувати завдання господарства. Складовими наукового потенціалу є кадри, фінанси, матеріально-технічна база, інформаційне забезпечення. Поняття "науковий потенціал" можна поширити на будь-яку сукупність наукових організацій, у тому числі й на об'єднання в галузях господарства, в міністерствах, відомствах, а також сукупність галузевих наукових організацій, розташованих на відповідній території. Отже, можна