Основи економічної теорії - Чухно:12.2. Витрати виробництва у короткотерміновому і довготерміновому періодах

Короткотерміновий і довготерміновий періоди. Витрати, які фірма або галузь здійснює при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані з можливістю зміни обсягу всіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме більша частина видів живої праці, сировини, палива енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко. Якщо, наприклад, різко збільшився попит на хлібобулочні вироби, то пекарня може перейти на цілодобову роботу, залучивши додаткову робочу силу та сировинні й енергетичні ресурси. Виробничі потужності при цьому залишаються незмінними, бо змінити устаткування та виробничі площі протягом короткого проміжку часу фізично неможливо. Такі зміни потребують тривалого часу і визначаються особливостями технологічних процесів виробництва. Скажімо, така пекарня протягом кількох місяців може розмістити виробничі площі й збільшити кількість необхідного устаткування. А щоб змінити аналогічні параметри, наприклад судоверфі, потрібно кілька років.

Отже, одні види ресурсів можна змінити відносно швидко, а інші потребують значного часу. За цими критеріями розрізняють два періоди — короткотерміновий і довготерміновий.

Короткотерміновий період — це період часу, протягом якого ряд чинників виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Це стосується виробничих потужностей фірми. Тому короткотерміновий період можна визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може їх ефективно використовувати. В той же час протягом цього періоду фірма може змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила. У короткотерміновому періоді одні чинники виробництва залишаються незмінними, фіксованими, а інші — змінними.

Довготерміновий період — це період часу, достатній для зміни усіх зайнятих ресурсів, включаючи виробничі потужності. Це проміжок часу, достатній, з позицій окремої фірми, щоб змінити як постійні, фіксовані, так і змінні чинники виробництва. З позицій галузі, довготерміновим є період, достатній, щоб наявні у ній фірми могли за бажанням вийти зі складу галузі, тобто вилучити усі зайняті у ній чинники виробництва, а нові фірми могли організувати виробництва у цій галузі. Отже, довготерміновий період — це період, достатній для зміни виробничих потужностей.

Розмежування короткотермінового і довготермінового періодів позначається і на динаміці витрат виробництва.

Витрати виробництва у короткотерміновому періоді. У цьому періоді, як уже зазначалось, один вид витрат може змінюватися відносно швидко. Сюди належать витрати сировини, палива, живої праці. Зміна обсягу цих витрат безпосередньо пов'язана з обсягом продукції, що виготовляється. Другий вид витрат такого безпосереднього зв'язку з обсягами вироблюваної продукції не мас. Скажімо, виробничі будівлі та устаткування машинобудівного заводу можна замінити лише протягом тривалого проміжку часу. Тому й витрати на створення їх безпосереднього зв'язку з обсягами продукції, що виробляється, не мають. Залежно від зазначених обставин витрати виробництва поділяють на змінні та постійні.

Змінними витратами виробництва є ті, розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва, а тому можна легко встановити зв'язок між витратами та виробництвом. До них належать витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату.

Постійними витратами виробництва називають ті, розмір яких залишається незмінним, яка б кількість продукції не вироблялася, навіть тоді, коли виробництво її зовсім зупиняється. До цих витрат відносять виплати відсотків за позиками, орендну плату, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплату праці управлінського персоналу тощо. Слід зазначити, що поділ витрат виробництва на постійні та змінні не має абсолютного характеру. При розгляді усіх витрат підприємства іноді важко визначити, що відносять до постійних, а що до змінних витрат. Візьмемо для прикладу витрати на оплату праці. їх, як правило, відносять до змінних витрат. Проте нерідко між підприємством і найманими робітниками укладаються угоди, якими передбачається виплата певної частини заробітної плати і у разі припинення виробництва. Тому такі витрати є постійними.

Отже, поділ витрат на дві категорії (постійні та змінні) не може бути досконалим і остаточним. Усе залежить від обраного підходу, від індивідуальності тих, хто здійснює витрати. Розуміння підприємцями витрат виробництва буде змінюватися відповідно до тих проблем, які потрібно вирішувати. При створенні підприємства або його розширенні керівник підприємства, розв'язуючи питання про його прибутковість, повинен керуватися широким поняттям витрат, яке охоплює одночасно постійні та змінні витрати. їхню загальну суму на виробництво певного обсягу продукції називають валовими витратами виробництва.

Інша річ, коли підприємство вже повністю функціонує і його керівництво вирішує питання, яку частину його виробничої потужності воно може використати. У цьому випадку можна враховувати тільки змінні витрати. Саме так воно і чинить, коли в періоди піднесення вирішує питання, чи принесе розширення виробництва (навіть з ризиком дешевого продажу створеного у такий-спосіб надлишку) певну вигоду за рахунок оволодіння новими ринками. Так само воно діє і тоді, коли в період депресії вирішує питання, чи слід продовжувати виробництво і продавати товар за нижчими цінами, чи краще скоротити виробництво. Тільки змінні витрати беруться до уваги, коли вирішується проблема використання побічної продукції, відходів виробництва чи освоєння нового продукту на період сезонного зниження попиту на основний продукт. Ця продукція і відходи мають значно більше шансів бути визнаними ринком при продажу їх за цінами, визначеними лише на основі тих додаткових витрат, які підприємство має здійснити у зв'язку з їхнім виробництвом, ніж при продажу за цінами, що містять усі витрати виробництва підприємства.

Загальний принцип полягає в тому, що всі підприємства, що розпочинають виробництво, вважають, що понад певний обсяг виробництва і продажу, достатній для покриття одночасно постійних і змінних