ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВО
Ринкова економіка неможлива без діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, які здійснюють свою діяльність для створення економічних благ і послуг, що задовольняють водночас і суспільні потреби, і власні матеріальні інтереси. У даній темі вивчаються питання, пов’язані з визначенням сутності та умов підприємницької діяльності, характеристикою фірми як основної структурної одиниці підприємницької діяльності.
§ 1. Соціально-економічнахарактеристика підприємництва
Вивчення сутності підприємницького феномена і змісту підприємницької діяльності вже кілька століть перебуває у центрі уваги економічної і соціологічної науки. Воно має не тільки тривалу, але й неоднозначну історію.
Трактування понять «підприємець» і «підприємництво»
В умовах здійснення радикальних економічних реформ в Україні інтерес до історичної долі підприємництва, виявлення його ролі у новаторському економічному розвитку набуває не тільки академічного, а й практичного характеру. На жаль, актуальні функціонально-економічні, соціально-психологічні, соціокультурні аспекти підприємницької діяльності залишились поза марксистською теорією, що тривалий час панувала в нашій країні в усіх галузях знань, включаючи радянську економіку. Парадоксально, але факт: жоден з тодішніх енциклопедичних і спеціальних словників не містив навіть тлумачення понять «підприємець» і «підприємництво». Більшість з них обмежується згадкою про «підприємницький дохід» як частину прибутку, що залишається у розпорядженні промислового капіталіста після сплати процентів на взятий у позичку капітал. Незначну допомогу у визначенні етимології і семантики даних термінів надають і тлумачні словники російської та української мов. Як правило, підприємець у них трактується як капіталіст — власник промислового, торговельного або іншого підприємства, ділок, вдалий організатор вигідних угод. Підприємництво ж визначається як діяльність підприємця, схильність до укладання вигідних угод, афер. Зрозуміло, що такі підходи до розуміння й розкриття змісту підприємницької функції не сприяли виявленню важливих управлінських, поведінкових та інших аспектів цього роду діяльності як фактора економічного розвитку і самореалізації індивіда. Більше того, соціалістична ідеологія активно сприяла встановленню негативних стереотипів стосовно підприємництва у масовій свідомості і громадській думці. У сучасних тлумачних словниках англійської мови «підприємець» розшифровується як «особа, що виступає як організатор і керуючий діловим підприємством і бере ризик на себе».
Злам у позитивний бік історії підприємництва, на думку багатьох вчених, настав у 1912 р., коли світ побачила книга видатного австро-американського економіста і соціолога Йозефа А. Шумпетера (1883—1950) «Теорія економічного розвитку». У ній вчений продовжив традиції М. Вебера щодо вивчення людського фактора капіталізму, поставив фігуру підприємця у центр своєї теорії економічного розвитку, ввів його у сферу виробництва і технології. Й. Шумпетер розглядав підприємницьку діяльність як особливу функцію у соціально-економічному процесі. Він ототожнював її з функцією економічного лідерства і новаторства. Квінтесенцію підприємницької діяльності він вбачав у здійсненні п’яти типів «нових комбінацій» (термін Шумпетера):
1) виробництво нових благ або покращання якості існуючих;
2) впровадження нових способів виробництва або комерційного використання існуючих товарів;
3) відкриття та засвоєння нових ринків збуту;
4) засвоєння нових джерел одержання сировинних матеріалів;
5) здійснення реорганізації у галузі і створення промислових організацій нового типу (монополій).
Шумпетерський підприємець належить до особливого типу «економічної людини». Він принципово відрізняється від «просто господаря» поведінкою і мотивами господарської діяльності, інтелектом і кругозором, інтуїтивним чуттям й вольовими якостями. Як образно писав Шумпетер, підприємець «будує дорогу», «йде проти течії», а просто господар «йде готовою дорогою», «пливе за течією». Просто господар у своїй діяльності обирає вигідний зі звичних, випробуваних на практиці варіантів, а підприємець — кращий з можливих варіантів. Це потребує новаторства. Мотивація підприємницької діяльності варіюється ним від «задоволення потреби шляхом придбання» до бажання «заснувати свою власну імперію».
Й. Шумпетер не ототожнював право власності на засоби виробництва з суттєвою ознакою підприємця. На його думку, «підприємці самі собою не утворюють соціального класу». Буржуазний клас абсорбує їх разом з родиною і близькими. Однак останні через одне-два покоління відсіваються у разі розриву з активним ставленням до справи. Такою є доля спадкоємців підприємця, якщо вони змогли від нього успадкувати лише здобич, але не «мисливську» хватку.
Шумпетерська модель підприємця була значно доповнена, збагачена у працях представників неоавстрійської школи Ф. Хаєка та І. Кірцнера, які розглядали підприємця як ключовий елемент у ринковому процесі. Вони особливо підкреслювали важливість і необхідність своєчасного та адекватного реагування підприємця на коливання попиту та пропозиції, ринкової кон’юнктури за умов конкуренції. Тут підприємницький дух шумпетерського трактування переплітається з менеджеризмом.
У світлі змін, що відбуваються у західній економіці, підприємець далеко не завжди є власником підприємства. Більшість людей на підставі поверхневих суджень схильна вважати підприємця інвестором, тобто капіталістом, що вкладає свій капітал у підприємство (фірму), тим самим забезпечуючи його діяльність. Однак такий погляд не зовсім правомірний. Адже можна уявити собі, що підприємець заснував і очолив підприємство за допомогою запозичених (взятих у позичку) коштів, тобто капіталу, нагромадженого іншими. Вирішальним для підприємця є не те, що він має власний або чужий капітал, а те, як він цим капіталом розпоряджається.
Поряд з підприємцями-власниками є чимало й тих, хто права власності на підприємство не має. Нині їх називають менеджерами, діяльність яких не залежить від власності. Їх функція — підприємництво у повному смислі цього слова, тобто створення економічного розвитку. Іноді спроба усвідомлення місця підприємця пов’язується з наданням ним робочих місць для найманих працівників. На цьому підґрунті його однозначно сприймають як роботодавця. Але й цей підхід не відображає специфічної місії підприємця. Наприклад, лікарі, адвокати, вчені теж користуються послугами допоміжного персоналу і відповідно їх можна вважати роботодавцями, але не можна вважати