бюджетних інвестиційних асигнувань;

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Найважливішим, головним джерелом капітальних вкладень у будь-якій постіндустріальній країні є амортизаційні відрахування. Цілком закономірно, згідно з теорією відтворення, що буде зростання частки цих відрахувань у валових капіталовкладеннях у міру нагромадження основного капіталу у 1994 році спостерігався найбільший спад інвестицій (на третину) при скорочені амортизаційних відрахувань до мізерної величини. Лише у 1996 – 1997 роках тенденція зростання частки амортизаційного джерела капіталоутворення була відновлена. З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств уряд тривалий час займався вдосконаленням системи амортизації. А в середині 1997 року дозволяє підприємствам тільки щорічну індексацію основного капіталу відповідно до індексу інфляції за минулий рік є коефіцієнтом 0,9. При цьому забезпечений у результаті індексації додатковий обсяг амортизаційних відрахувань вважається “капітальним доходом” і як такий оподатковується. Норми амортизаційних відрахувань для більшості видів засобів праці збільшено в 2 – 5 разів, а відрахування проводяться від залишкової вартості. Це означає, що для більшості засобів праці здійснено перехід від звичайного рівномірного нарахування амортизації до прискореного за методом зменшуваного залишку. Позитивним моментом нової системи амортизації є те, що підприємствам дозволено самостійно приймати рішення про прискорену амортизацію вартості машин та устаткування, закуплених після 1 липня 1997 року. Відповідно до запропонованих норм повна амортизація цих засобів праці відбувається протягом 7 років.

Про вагомість амортизаційних відрахувань як джерела інвестицій свідчить аналіз фактичних даних Державного комітету статистики. Обсяг валових капіталовкладень у 1996 році у фактичних цінах становив 10,4 млрд. грн., а обсяг амортизаційних відрахувань – 7,5 млрд. грн., в 1997 році – відповідно, 10,2 і 13,3 млрд. грн.. Порівняння усіх показників приводить до висновку, по-перше, про те, що амортизаційна складова валових капіталовкладень є дійсно головною, а в 1997 році – єдиною, і по-друге, про використання значної частини амортизаційних відрахувань понад 3 млрд. грн., або 23%, - не за їх економічним призначенням. Баланс основного капіталу за 1996 рік є таким (млрд. грн. ): на початок року – 758,8, введено – 9,8, вибуло 7,2, приріст – 2,6, на кінець року – 761,4. Було досягнуто незначне розширене відтворення основного капіталу поряд зі зменшенням його у виробничій сфері економіки України. За 1997 рік уже весь основний капітал зменшився на 3 млрд. грн. – з 811 млрд. грн. на початок до 808 млрд. грн. на кінець року, тобто не було забезпечено навіть простого відтворення, а відбулося його проїдання. Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладань// Економіка України, №12, 1998, с.17 Згідно з теорією відтворення, амортизаційний фонд за своєю економічною суттю – фонд заміщення. І тому економічно шкідливим є його використання на споживання, що нині, на жаль, має місце в Україні. Також можливим і доцільним є використання амортизаційного фонду одних підприємств іншими, та тільки на засадах комерційного кредиту. Нині ж уряд просто вилучає у державних підприємств частину амортизаційних відрахувань до державного бюджету і до централізованого позабюджетного фонду. За таких умов було б доцільним законодавче закріплення використання амортизаційного фонду тільки за його призначенням. Взагалі, за рахунок лише одного джерела, амортизаційного фонду – сьогодні, після введення нової системи амортизації, існує можливість істотного збільшення інвестицій.

Другим важливим джерелом інвестицій є прибуток підприємств. Однак сьогодні прибуток як джерело капітальних вкладень в Україні практично не використовується. Використовується він у масштабах усієї національної економіки на поповнення оборотного капіталу та на інші цілі, а не на нагромадження основного капіталу. Інвестиційна активність визначається реальною прибутковістю економіки. А українська економіка нині є низько прибутковою. Більше того, її прибутковість падає, а натомість зростає збитковість. Так, у 1995 році прибуток становив 18,8 млрд. грн., у 1996 році – 14,4 млрд. грн., у 1997 році – 11,8 млрд. грн.. Сума збитків становила, відповідно, 1 млрд. грн., 4,9млрд. грн. і 5 млрд. грн..

Не вся продукція реалізовується, а в реалізованій продукції висока частка натурального обміну. Так, у 1997 році було реалізовано 90% промислової продукції, в тому числі за бартером – 42%. Крім вимушеності натурального обміну внаслідок масових неплатежів, спричинених відсутністю належної фінансової дисципліни, майнової відповідальності за борги, він є ще й одним із способів уникнення оподаткування.

Прибуток сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на окремих, високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток, як джерело капіталовкладень у країні, в цілому є набагато меншим порівняно з амортизаційним фондом. У міру підвищення рентабельності виробництва за рахунок зниження витрат роль прибутку як інвестиційного джерела зростатиме.

Державний і місцевий бюджет можуть бути джерелом фінансування інвестицій лише в соціальну інфраструктуру. Разом з тим, бюджетно-податкова система Україні дуже недосконала. Державний і місцевий бюджет є непрозорим й нереалістичними. Вони розробляються й приймаються формально і досі ніколи не виконувалися. Економічно здорова інвестиційна система базується на акумуляції заощаджень населення через банки, кредитний і фондовий ринок.

Банківська система України в даний час перебуває ще на початковій стадії свого становлення. Досі навіть не прийнято закон про Національний банк. Комерційних банків є вже чимало (понад 200), проте вони ще не справляють належного позитивного впливу на економічну ситуацію в країні. Їхній статусний фонд дуже малий, і вони не користуються належною довірою. Ринок інвестиційних (довгострокових) кредитів дуже обмежений. Процент за кредит –