Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу. Для ряду промислово розвинених країн (наприклад, Японія, Німеччина) активне сальдо торговельного балансу використається для створення другої економіки за рубежем.

Пасивний торговельний баланс уважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабості зовнішньоекономічних позицій країни. Це правильно для країн, що розвиваються, що випробовують недостачу валютних надходжень.

Для промислово розвинених країн це може мати інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) порозумівається активним просуванням на їхній ринок міжнародних конкурентів (із Західної Європи, Японії, Гонконгу, Південної Кореї й ін. країн) по виробництву товарів все більшої складності. У результаті складного міжнародного подолу праці усе більш ефективно використаються світові ресурси.

Дзеркальним відбиттям дефіциту зовнішньої торгівлі США служить активне сальдо по цих операціях у вищезгаданих партнерів, які використають валютні надходження для закордонних капіталовкладень, у тому числі й у США.

Баланс послуг включає платежі й надходження по транспортних перевезеннях, страхуванню, електронному, телекосмічному, телеграфному, телефонному, поштовому й іншому видам зв'язку, міжнародному туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експертним послугам, змісту дипломатичних, торговельних й інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурним і науковим обмінам, різним комісійним зборам, рекламі, ярмаркам і т.д.

Послуги являють собою динамічно, що розвивається сектор, світових економічних зв'язків; його роль і вплив на обсяг і структуру платежів і надходжень постійно зростають.

За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в платіжному балансі однобічні переклади. У їхньому числі:

а) державні операції - субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги. Державні пенсії, внески в міжнародні організації;

б) приватні операції - переклади іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу й ввозу державних і приватних капіталів, наданих й отриманих міжнародних кредитів. По економічному змісті ця операція ділиться на дві категорії: міжнародний рух підприємницького й позичкового капіталу.

Виділено статтю «Помилки й пропуски», у яку включаються дані статистичної погрішності й неврахованих операцій.[22]

1.2. Еволюція методології складання платіжного балансу

Існує кілька визначень платіжного балансу. Наведемо окремі з них.

Платіжний баланс (balance of payments) - це: балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів;

агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду; статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу.

Історія виникнення та розвитку платіжного балансу. Перші спроби обліку міжнародних розрахунків мали місце в Англії наприкінці ХІV ст. - активний відплив золота (воно ототожнювалося з національним багатством) вимагав визначення природи та масштабів зовнішньої торгівлі Англії, аналізу всіх її міжнародних операцій.

У 1767 р. шотландський економіст, послідовник меркантилізму Джеймс Стюарт ввів у економічний лексикон поняття «платіжний баланс». Пізніше шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723 - 1790), англійський економіст Давид Рікардо (1772 - 1823), інші видатні діячі того часу розвинули систему складання балансу міжнародних розрахунків (БМР).

Наприкінці ХІХ ст. через посилення вивозу капіталу та розвиток інших форм міжнародних економічних відносин спостерігається подальший розвиток БМР: удосконалюється практика обліку міжнародних операцій, формується система державних органів (казначейство, митниця, бюджетні та кредитні установи тощо), які збирають та аналізують інформацію щодо міжнародних розрахунків.

До початку ХХ ст. найбільш розвинені методики складання балансів міжнародних розрахунків були у США та Великобританії. Після першої світової війни (1914 - 1918) у США складався достатньо детальний БМР, дані якого використовувалися у розробленні економічної політики країни. Перший офіційний БМР США за 1922 р. було опубліковано 1923 р. (попередні публікації належали окремим дослідникам і не мали офіційного характеру). Згодом Міністерство торгівлі США внесло деякі корективи у методику складання БМР.

Платіжний баланс США за 1923 р. включав три підрозділи: поточні операції; рух капіталів; операції із золотом і сріблом.

У 1943р. американський економіст Х. Лєрі склав платіжні баланси США за 1919 - 1939р. Розроблена ним методика стала основою для складання платіжного балансу після другої світової війни.

З 1946 р. квартальні та річні платіжні баланси США стали друкуватися Міністерством торгівлі країни в журналі «Survey of Current Business».

Майже такий самий шлях пройшов процес розроблення та аналізу БМР у Великобританії та ряді інших країн. Спочатку БМР складались як статистичні таблиці для аналізу фінансової позиції країни щодо зовнішнього світу.

Вони містили лише операції, які супроводжувалися готівковими платежами. Вважалося, що міжнародна торгівля, передусім незбалансованість експорту та імпорту, впливає на національну економіку здебільшого по лінії грошового обігу та цін.

Минав час, розширювалося державне регулювання економіки, загострювалися економічні кризи, розвивалися методики обчислення національного доходу (НД) і валового національного продукту (ВНП). Поступово змінювалося розуміння суті балансів міжнародних розрахунків. Розвиток міжнародних економічних відносин потребував зіставлення міжнародних показників та уніфікації методів складання БМР.

У 1924 р. Ліга Націй опублікувала баланси міжнародних розрахунків 13 капіталістичних країн, що поклало початок роботі щодо зіставлення та уніфікації таких балансів. Рекомендована Лігою Націй схема платіжних балансів (1927) мала дві частини:

· поточні операції;

· капітальні операції.

У кожній з частин операції перераховувалися двічі: за кредитовими та дебетовими рахунками. Протягом наступних років методика складання БМР постійно вдосконалювалася. У 1947 р. ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшого розроблення МВФ форм