У зв'язку з активним залученням іноземних кредитів для балансування платіжного балансу зовнішня заборгованість стала глобальною проблемою. Остаточним методом балансування платіжного балансу служить використання офіційних валютних резервів.

В умовах часткової демонетизації золото як загальні платіжні кошти використаються:

по-перше, в обмежених розмірах і лише в останню чергу, коли вичерпані всі інші можливості;

по-друге, в опосередкованій формі шляхом його попередньої реалізації на світових ринках золота в обмін на національні кредитні гроші, у яких прийняте укладати торговельні й кредитні угоди й здійснювати міжнародні розрахунки.

Головними коштами остаточного балансування платіжного балансу служать резерви конвертованої іноземної валюти. (Після другої світової війни США й Великобританія погашали дефіцити своїх платіжних балансів національною валютою, тому що Бреттон-Вудська угода додала долару й фунту стерлінгів статус резервної валюти.

Завдяки Цьому привілею США змогли зберегти половину свого величезного золотого запасу, накопиченого в роки війни й після її).

Остаточними коштами погашення дефіциту платіжного балансу служить також іноземна допомога у формі субсидій і дарунків.

Активне сальдо платіжного балансу використається державою для погашення (у тому числі дострокового) зовнішньої заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення офіційних золотовалютних резервів, вивозу капіталу з метою створення другої економіки за рубежем.

Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання.

Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала не рівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві.

Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів ставляться: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, насамперед МВФ.

Перевищення припустимої у світовому співтоваристві норми заборгованості країни ставить проблеми економічного, а потім політичного характеру. Оскільки ринки обмежують кредити таким країнам, покриття дефіциту її платіжного балансу можливо лише за рахунок умовних кредитів, зокрема МВФ, що передбачають стабілізаційні програми, а також втручання кредиторів і міжнародних організацій в економіку й політику країн-позичальниць.

Тому з метою зменшення ризику подібної залежності країни-боржники, у тому числі промислово розвинені, переорієнтують економічну політику з метою зменшення зовнішнього державного боргу. Ефективними коштами оздоровлення платіжного балансу є скорочення військових витрат, у тому числі закордонних.

Світовий досвід регулювання платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої й внутрішньої рівноваги національної економіки. Це підсилює дві тенденції - партнерство й розбіжності - у взаєминах країн з активним і пасивним платіжним балансом[25].

1.4. Інтегрована інформаційна система платіжного балансу

У міжнародній практиці існує кілька підходів до формування інфор- маційної бази платіжного балансу. Більшість країн, що розвиваються, Африки і Північної Америки з певними валютними обмеженнями використовують систему обліку операцій в іноземній валюті.

Суть її полягає в обліку реального руху іноземної валюти між даною країною та іншими державами, який відбувається через національну банківську систему і через інші організації, що мають право здійснювати валютні операції.

З погляду можливості застосування цієї інформації для складання платіжного балансу система має ряд недоліків. Головним із них є відсутність у ній критерію резидентності, через що виникають значні розбіжності між операціями платіжного балансу і рухом іноземної валюти.

Наприклад, операції між резидентами в іноземній валюті включаються в рух іноземної валюти і не повинні відображатися у платіжному балансі, а операції без фактичного руху іноземної валюти, скажімо, такі як експорт або імпорт товарів у кредит, бартерні торговельні операції і трансферти, не відображаються в русі іноземної валюти.

Чимало країн, зокрема Австралія, Англія, Росія, використовують систему збирання інформації на базі статистичних обстежень. Недоліком цієї системи є громіздкість, адже опитувальники займають в окремих випадках десятки сторінок, що ускладнює роботу агентів зовнішньоекономічної діяльності, а також не дає можливості зробити деталізовані інформаційні "розтини", наприклад, валютної структури балансу тощо.

В основу інтегрованої системи збирання інформації, яка застосовується в більшості європейських країн та в Канаді, покладено банківську звітність.

Національний банк України, формуючи дані в структуру платіжного балансу, об'єднує банківську статистику з іншими допоміжними інформаційними джерелами.

Банківська звітність щомісячно постачає інформацію про рух валюти на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках за операціями платіжного балансу, на рахунках фізичних та юридичних осіб - резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті, інформацію про рух готівкової іноземної валюти.

Для забезпечення НБУ такого роду даними кожний уповноважений банк (банк, який має право на проведення операцій із валютними цінностями) звітує за формою, яка має такий вигляд (див. с. 304).

Для забезпечення глобальної автоматизованої перевірки якості даних в Україні організовано замкнену систему надходження інформації, згідно з якою рух коштів на коррахунках в іноземних банках за статтями платіжного балансу зіставляється із залишками на початок та кінець періоду.

Щомісячно, на 15-й день після звітного періоду отримуються електронною поштою звіти комерційних банків про залишки та рух коштів за кожним відкритим коррахунком з іноземним банком (як ностро, так і лоро) в оригінальній валюті з інформацією про рух коштів за статтями платіжного балансу та країнами - торговельними партнерами (приблизно 40 тис. агрегованих операцій протягом місяця).

Якщо лоро-рахунок банку-нерезидента відкритий у внутрішній валюті, операції на цьому рахунку також підлягають звітуванню. Для кожного кореспондентського рахунку банку заповнюється окрема форма. Залежно від його характеру сальдо на початок періоду записується у вимоги або зобов'язання банку. Так само заповнюється і сальдо на кінець періоду.

Про рух коштів на