де иг — індивідуальні функції корисності.

Крива байдужості відображує множину комбінацій корисностей різних членів суспільства (рис. 10.7).

Рис 10 7 Крива байдужості функції суспільного добробуту для двох суб'єктів

3. Згідно з роулсіанською концепцією (Джон Роулс, американський філософ) справедливим є такий розподіл, за яким максимізується добробут найменш забезпеченого члена суспільства (рис. 10.8):

За концепцією максимізується добробут особи з мінімальним доходом.

Рис 10 8 Крива байдужості за роулсіанською концепцією

4. Ринкова концепція грунтується на вільній грі ринкових цін, конкурентному механізмі попиту та пропозиції на чинники виробництва. Концепція грунтується на вислові Хайєка: "Еволюція не може бути справедливою".

Соціальна політика в Україні

Перехідна економіка України характеризується дуже повільним становленням ринку праці. Ринок праці повинен регулюватися державою в поєднанні з ринковим механізмом саморегулювання. Державне регулювання зайнятості населення теоретично обґрунтовується положенням кейнсіанської теорії, за якою зменшення безробіття і, відповідно, збільшення зайнятості повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої політики. Негативними наслідками такого регулювання є підвищення цін, тобто інфляція. Отже, інфляція є ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.

Періоди економічних потрясінь супроводжуються посиленням диференціації доходу різних груп населення. Диференціація доходів викликає гостру соціальну проблему бідності.

Перше означення. Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Це означає, що бідні верстви населення не можуть відповідно харчуватися, оплачувати житло та комунальні послуги, лікуватися та відпочивати, вчитися самі та забезпечити оплату навчання своїм дітям.

Друге означення. Бідність — це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

Різниця в означеннях полягає в такому. Згідно з першим означенням бідними вважаються ті, рівень життя яких є нижчим за певний середній стандарт суспільства, а за другим — ті, рівень життя яких є нижчим за визначений суспільством мінімальний рівень.

У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бідності: 1) коротке життя; 2) низька професійно-освітня підготовка; 3) позбавлення економічної бази нормального життя — чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від суспільного життя.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди можуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хронологічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення "бідних" країн і майже не відносять населення "багатих" країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від загального рівня добробуту населення.

Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багато-аспектне явище, розрізняючи такі її форми: об'єктивну та суб'єктивну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб'єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсолютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних програм надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандартом бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що розвиваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає неможливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої проблеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяжких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові продукти та послуги.

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держави. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народонаселення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі мало-забезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнародних експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство України вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", почав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з появою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у державі, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Долан Э. ДУК., Линдсей Д. Макроэкономика. — СПб.: Литера-плюс, 1994.— Гл. 12, 13.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 11, 24.

3. Лібанова Е. Бідність: визначення, критерії та показники // Статистика України. — 1998. — № 1. — С. 29.

4. Луссе А. Макроэкономика: Ключевые вопросы. — СПб.: Питер, 1999.— Гл. 11.

5. Маяків З. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 6, 13.

6. Мэнкъю И. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 20, 26.

7. Савченко А. Г., Пухтаевич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономіка. — К.: Либідь, 1999. — Гл. 2.