"Світова нерівність в економіці та подолання тенденцій її зростання"

Зміст

Вступ

1. Класифікація країн за рівнем розвитку економіки

2. Світова нерівність як глобальна соціально-економічна проблема

3. Шляхи і методи подолання тенденцій зростання світової

нерівності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Нерівність — це погано чи добре? Питання не риторичне. З одного боку, безумовно, соціальна й економічна нерівність людей — явище негативне. Але з іншого — усвідомлення нерівності є потужним стимулом для соціальних перетворень й економічних реформ, для розвитку окремих людей, соціальних груп і взагалі держав.

Нерівність наявна в усіх сферах соціального та економічного життя з часу виникнення суспільства. Це нерівність у доступі до життєво важливих ресурсів (продовольчих, сировинних, енергетичних тощо), до робочих місць, освіти, медичних послуг, культурної спадщини, нерівномірність розвитку економіки тощо. В основі нерівності лежать відмінності людей за соціальним статусом, за кількістю наявних коштів, освітою, віком, місцем проживання, рівнем та якістю життя населення тощо. Нерівність є причиною конфліктів і соціальних катаклізмів різних масштабів. Тож світова спільнота, передусім розвинені країни, докладає зусиль до нейтралізації загроз глобальної та локальної нестабільності, спричинених різного роду нерівністю.

Слід зазначити, що в разі забезпечення рівного доступу до соціальних, економічних, культурних, освітніх, технологічних можливостей для всіх людей, усіх держав їм надається потенційна можливість домогтися однакового соціально-економічного становища. Й уже від їхньої волі, від їхніх зусиль залежить, триватиме фактична нерівність чи її буде ліквідовано.

1.Класифікація країн за рівнем розвитку економіки

Країни світу, залежно від мети вивчення, можна групувати за різними ознаками: за площею, за чисельністю населення, за економіко-географічним положенням, за політичним та державним ладом, за рівнем соціально-економічного розвитку. Нас цікавитиме, передусім, остання ознака.
Для розробки соціально-економічної типології країн треба врахувати не лише вищезгадані ознаки, але й загальний валовий національний продукт, валовий національний продукт на душу населення, показники якості життя, купівельну спроможність у перерахунку на одного мешканця тощо. Виокремивши 200 показників, що характеризують рівень соціально-економічного розвитку, та проаналізувавши з їхньою допомогою низку країн, В. Вольський запропонував власну типологію, яка змінена в підручнику з урахуванням змін у світі. За цією типологією країни світу поділяються на 3 групи: економічно розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються. Наразі розгляньмо найбільш характерні групи країн у світовій економіці й міжнародному поділі праці:

I. Економічно розвинені країни.

1. Велика Сімка – США, Японія, Велика Британія, Італія, Франція, Канада та ФРН.

Ця група країн виділяється високим валовим національним продуктом (ВНП), питома вага якого у світовому господарстві зростає. Так, ВНП тільки США, Канади та Японії у 1999 р. склав 40% світового ВНП, а на 2010 р. прогнозується у розмірі 41%. У розвинених країнах прибуток на душу населення склав 30,5 тис. дол. і прогнозується на рівні 73 тис. дол. до 2010 р. Країни "Великої сімки" зосередили у своїх руках 60% промислового виробництва, 40% торговельного обороту, вони є основними інвесторами та кредиторами, "законодавцями мод" у галузі науково-технічного прогресу, економіки та політики. Вони вирізняються найвищим валовим національним продуктом та його душовим показником.

Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний прогрес тут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестицій світового ринку капіталу. Приблизно і таких самих масштабах залучають ці країни у свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети. На ці країни припадає більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

2. Малі високорозвинуті країни Західної Європи (ВНП на душу населення перевищує 15 тис. дол.): Швейцарія, Норвегія, Люксембург, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, Фінляндія, Австрія. Ці країни увійшли до числа розвинутих завдяки високому ступеню експортності своєї промислової продукції (понад 50%), якості цієї продукції, інтенсифікації сільського господарства, що зробила їх продукцію конкурентоспроможною на європейському та світових ринках.

3. Країни середнього рівня розвитку (ВНП на душу населення від 10 до 15 тис. дол.): Іспанія, Ісландія, Ірландія, Португалія, Греція, ПАР, Австралія. Туреччина, Ізраїль, Нова Зеландія. Деякі з них, наприклад, Австралія, ПАР, Ізраїль, Нова Зеландія називаються "країнами переселеного капіталізму", бо під час їх освоєння мешканцями Старого Світу тут панували первісні взаємини, а нові переселенці привезли і впровадили капіталістичні відносини у вигляді гірничодобувної промисловості у ПАР і Австралії, або інтенсивного тваринництва на "шипстейшингах" (вівчарних фермах у Австралії та Новій Зеландії).

II. Країни, що розвиваються.

Порівняння розвинених країн і країн, що розвиваються, за основними показниками якості життя (ВНП на душу населення та середня тривалість життя) показує величезний розрив між державами:
– ВНП на душу населення: розвинені країни – 20 тис. дол., країни, що розвиваються – 900 дол., слаборозвинуті країни – 300 дол.
– середня тривалість життя: розвинені країни – 75 років, країни, що розвиваються – 61 рік, слаборозвинуті країни – 50 років.
За низкою показників країни, що розвиваються, усе-таки лідирують: за територією, чисельністю населення, наявністю природних ресурсів, виробництвом сільськогосподарської продукції.

1. Країни, що розвиваються, зі значним потенціалом (входять до першої десятки країн світу за чисельністю населення, територією, забезпеченістю багатьма видами природних ресурсів): Індія, Бразилія, Саудівська Аравія, Мексика. У цих країн є сприятливі передумови для переходу до вищої групи за умови структурної перебудови економіки та інтенсивнішого ведення господарства.

2. Нові Індустріальні Країни (НІК): Тайвань, Гонконг (тепер частина Китаю на правах вільного підприємництва), Сінгапур та Республіка Корея відомі під назвою "чотирьох маленьких