Інша, значно більша соціальна спільність, охоплює більш як 170 країн, що розвиваються, в яких проживає 4/5 населення планети. Її головна особливість - різноманітність соціальних укладів, а також перехідних форм суспільних відносин. У багатьох країнах цієї спільноти процес формування національних господарств ще не завершений, в них переважає екстенсивний, а в деяких і детенсивний тип господарювання. Країни цієї групи значно відстають за рівнем економічного розвитку від країн першої групи. Так, у 1985р. ВВП на душу населення в "розвинутому центрі" складав 10580 $, а в країнах "периферії" - лише 970 $. Розрив цей продовжує зростати, що особливо проявляється в споживанні ресурсів планети. Близько 85% усіх сировинних і енергетичних ресурсів споживають країни, в яких проживає "золотий мільярд" населення, і лише 15% споживає все інше населення планети, яке проживає в країнах з малорозвинутою економікою. Зрозуміло, що така ситуація є реальною базою для визрівання й загострення глобальних соціальних конфліктів.

Нерівномірність розвитку є економічним законом товарного виробництва взагалі і особливо його підприємницьких форм. Це яскраво видно на прикладі традиційних країн, що розвиваються. Так, з початку 50-х до середини 80-х років частка населення "верхньої групи" країн, що розвиваються, де з часом з'явилися і нові індустріальні країни, зросла всього з 14 до 16 відсотків усіх країн, що розвиваються. Проте у ВВП всієї сукупності країн, що розвиваються, частка цієї "верхньої групи" зросла з 36 до 58 відсотків. За той самий період частка "нижньої групи" зменшилась в загальному ВВП з 32 до 16,5 відсотка при майже стабільній частці населення (близько 60 відсотків).

Під впливом інформаційних технологій постає економіка, найважливішим активом якої є не матеріально відчутні ресурси - товари, сировина, робоча сила, устаткування, а щось " невловиме" - інтелект, інформація, знання

У цьому аспекті інформаційна нерівність (чи цифровий розрив) являє собою нерівні можливості з огляду на доступ, використання і виробництво інформації і знання, а також використання нових технологій для розвитку. Такий вид нерівності відображає поєднання загальних соціально-економічних проблем і конкретних проблем недостатнього розвитку інфраструктури, відносно високої вартості доступу до цієї інфраструктури, слабкого розвитку національного і місцевого інформаційного наповнення (контент), а також нездатності основної маси людей отримувати переваги з інформаційно-інтенсивної діяльності.

Від цифрової нерівності потерпають і люди, переважно молоді, вихідці з країн, що розвиваються, які одержали добру освіту на Заході, а також достатні знання та навички, щоб жити в умовах інформаційного суспільства. Однак знайти належне застосування своїм знанням як на батьківщині, так і в " інформатизованих економіках" Заходу вони не можуть. Та навіть коли таким фахівцям вдається влаштуватися на працю, вони почуваються незатишно в незвичному соціокультурному середовищі, що нерідко спонукає їх на протест проти світопорядку розвинених країн Заходу. Не випадково більшість членів " Аль-Каїди" є представниками забезпечених верств населення ісламських країн у віці від 24 до 29 років, що мають, незважаючи на високий рівень освіти, отриманий у навчальних закладах Заходу, низький соціальний статус.

Практично не охопленими Інтернетом регіонами є Центральна й Південна Америка, а особливо – Африка. Частка африканського континенту в загальній кількості Інтернет-підключення становить усього 0,25 %, і більша частина цієї мізерно малої величини припадає на ПАР. У Центральній і Південній Америці, де останнім часом відбувається певне зростання кількості користувачів Всесвітньою Мережею, цей приріст забезпечується в основному за рахунок трьох країн - Аргентини, Бразилії й Чилі .

Третина населення планети не має доступу до найпростішого телефону. Так, за наявними даними на початку ХХІ століття 80 % людей у світі жодного разу не користувалися телефоном і 93 % не використовували комп’ютер . А багато населених пунктів, регіонів, а часом і цілі країни не мають ресурсів для задоволення елементарних потреб своїх громадян в освіті й охороні здоров’я. Збільшується розрив у сфері розвитку і використання інформаційних технологій між розвинутими країнами й іншим світом, між різними прошарками населення усередині країн - багатими і бідними, молодими і людьми старшого віку, здоровими й інвалідами тощо.

Програма розвитку ООН 1997 року, що охопила практично всі відомі на той час глобальні загальнолюдські проблеми і окреслила вектори розвитку землян. Серед низки названих проблем уперше пролунала проблема цифрової нерівності, цифрової прірви (digital divide), що згодом одержала зненацька великий резонанс у світі. Спочатку ця проблема була сприйнята громадськістю неоднозначно. Висловлювалися полярні точки зору: від визнання цієї проблеми як однієї з глобальних погроз для держав і суспільств в інформаційну епоху до позначення її як надуманої, сприятливої для подальшого збагачення комп'ютерних і телекомунікаційних корпорацій і фірм. Згодом дискусії перейшли в площину розробки практичних рекомендацій з подолання цифрової нерівності, як у міжнародному масштабі, так і масштабах окремих держав.

Існують діалектичні взаємовідносини цифрової нерівності й інших історично ранніх нерівностей. Цифрова нерівність є наслідком ряду інших нерівностей. Дійсно, люди, що мають невисокий дохід, низький освітній рівень, вік вище за середній, що проживають у сільській місцевості в країнах з неефективною економікою мають набагато менше шансів одержати доступ до сучасних інформаційних комп'ютерних технологій, ніж молоді випускники університетів, що працюють у