В основі нерівності лежать різниця людей у соціальному статусі, кількості наявних коштів, освіті, віці, місці проживання, расі і т.д. Наслідки нерівності негативно позначалися не тільки на відносинах між людьми, але і на відносинах між державами.

Різниця в соціальному і економічному статусі і можливостях громадян, напевно, є найочевиднішою з погляду задоволення потреб людини. Безперечним є те, що соціальний статус і наявність грошей багато в чому визначають доступ до соціальних благ, тому це і приводить до основного розшарування суспільства. Нерівність через віковий фактор не завжди однозначна. Наприклад, при прийомі на роботу можуть бути обмеження, як по максимальному, так і мінімальному віці.

Нерівність за місцем проживання. Перший вододіл нерівності: місто - село. Нерівність, обумовлена проживанням у сільській місцевості, характерна для всіх країн. Крім того, позначається і географічна нерівність: для держав - як міжконтинентальна, так і усередині континенту; нерівність усередині країн: центр - провінція. Рівень освіти відіграє визначальну роль не тільки при одержанні хорошої роботи, але й у реалізації високої якості соціального життя людини.

Нерівність є причиною конфліктів і соціальних катаклізмів різних масштабів і глибини в соціальних групах і в державах. Тому світове співтовариство, у першу чергу розвинені країни, докладають зусиль для нейтралізації погроз глобальної і локальної стабільності, які викликані різного роду нерівністю. Протягом століть всі прогресивні учення і рухи за основну мету декларували досягнення рівності. Практично у всіх конституціях держав одне з основних положень - це проголошення рівності громадян.

Однак, слід зазначити те, що реальної, фактичної політичної, соціальної й економічної рівності громадян і держав поки ще ніхто не досяг, та й навряд чи це відбудеться в майбутньому людства.

У випадку забезпечення потенційного рівного доступу до соціальних, економічних, культурних, освітніх, технологічних можливостей для усіх людей, усіх держав їм надається реальна потенційна можливість досягти рівного стану. І уже від їхньої волі, від їхніх зусиль залежить чи буде продовжуватися фактична нерівність чи вона буде усунута. Тому акцентуація вирішення проблеми усунення нерівностей повинна лежати не в площині забезпечення фактичної рівності, а в площині забезпечення потенційної рівності в доступі до можливостей реалізації своїх потреб, рівень і якість яких визначається суб'єктом цих потреб.

Сьогодні найбільше поширено таке визначення: цифрова нерівність - поділ суспільства, країн на основі нерівного доступу до сучасних інформаційних технологій. Це досить вузьке, технократичне визначення, що не дає можливості врахувати соціальну значимість використання інформаційних технологій.

Як вже з'ясувалось, цифрова нерівність є наслідком раніше відомих соціальних нерівностей. Практично на можливість доступу до інформаційних комп'ютерних технологій впливають і економічне становище, і освітній рівень, і вік, і місце проживання громадян. Ці фактори носять загальний характер і лежать в основі багатьох видів нерівностей. Однак існує особлива група факторів, що впливає на зменшення саме цифрової нерівності. Це наявність у державі розвиненої сучасної телекомунікаційної мережі, що відповідає повнофункціональній інформаційній інфраструктури, системи освіти, орієнтованої на комп'ютерні технології, наявність відповідної атмосфери, що сприяє затребуваності інформаційних технологій у суспільстві і т.д. Саме ці фактори реально впливають на ступінь цифрової нерівності у суспільстві.

Наприкінці минулого сторіччя вперше в історії людства крім гасел політичної, соціальної й економічної рівності держав і громадян, було проголошене гасло технологічної рівності - цифрової рівності, яка несе в собі величезний соціально-економічний і моральний потенціал. Необхідно розуміти те, що це зовсім не альтруїстичний порив. Багаті країни піклуються про збереження світової стабільності, про свій добробут, про ринки збуту своєї продукції, а далеко не тільки комп'ютерів, про ринки робочої сили, яку можна залучати у свою економіку. Але, незважаючи на це, вирішення проблеми цифрової нерівності, насамперед, переслідує власні інтереси національних держав.

Під час обговорення проблеми цифрової нерівності найчастіше говорять про те, що для всіх слаборозвинених країн і для ряду країн з перехідною економікою вона не є актуальною. Для них важливіше вирішити насущні проблеми: будівництво житла, шляхів, виробничої інфраструктури, реформування економіки і соціальних відносин, а проблеми інформаційних технологій - це від лукавого, що відволікають від вирішення першочергових завдань. Але вже наявний світовий досвід деяких країн свідчить про те, що таке протиставлення неправильне. Широке використання інформаційних комп'ютерних технологій дозволяє більш ефективно і швидко вирішити питання забезпечення населення доступом до багатьох соціальних можливостей і благ.

Стабільність спільноти залежить від ступеня економічної нерівності, від співвідношення прибутків нижніх і верхніх верств населення. Нерівність можна оцінити, порівнюючи прибутки найбідніших, нижніх 10 відсотків населення, з прибутками найбагатших, верхніх 10 відсотків. Скористаймося кривими Лоренца, які описують розподіл національного доходу. У неспокійній Сьєрра-Леоне, одній з найбідніших країн світу, отим нижнім відсоткам перепадає всього 0,5% національного доходу, тимчасом як верхні одержують 43,6%. У багатій Швейцарії нижні одержують уже 2,9% національного доходу, а верхні — тільки 28,6%. У розвинених країнах зростання добробуту нижніх верств населення відбувається швидше, ніж верхніх. У них менша нерівність. Отже, виходить, вони соціально стабільніші. Україна в цьому відношенні посідає проміжне становище.

Криві Лоренца для розподілу прибутків:

а — для окремих країн; б — для груп країн; 1 — Сьєрра-Леоне; 2 — Україна; 3 — Швейцарія; 4 — весь світ; 5 — країни