доходу відбувався за рахунок створення, розподілу та використання грошових доходів та накопичень. До числа таких доходів відносяться, перш за все, державні доходи, доходи підприємств та об’єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення. Значна частина національного доходу поступає в бюджет шляхом прямого перерозподілу – оподаткування державних, приватних та комерційних підприємств. Розподіл частини національного доходу через державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни.
Перерозподіл національного доходу між галузями, об’єднаннями, фірмами через державний бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї галузі суспільного виробництва в іншу у відповідності з планами економічного та соціального розвитку країни, з програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури суспільного виробництва і т.д.
Висновок.
Такий перерозподіл в значній мірі визваний різним рівнем технічного оснащення, нерівномірністю розміщення та виявлення нових природних багатств, діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка із сторони держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу, як між галузями так і в середині галузей здійснюється за рахунок державних інвестицій та пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим направленням перерозподілу національного доходу є виділення частини коштів на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це перш за все стосується підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як освіта, здоров’я, наука та культура.
Необхідність та сутність фінансів. Державні фінанси.
Фінанси, як економічну категорію, звичайно поєднують із рухом грошей. Чи йдеться про розподіл прибутку, чи про сплату податків, чи про формування державного та місцевого бюджету - у всіх цих операціях маємо справу з фінансами. Якщо абстрагуватися від конкретних форм, у яких проявляють себе фінанси, можна побачити те спільне, що їх об'єднує, - це специфічні відносини між різними учасниками суспільного виробництва, тобто перш за все це - суспільні відносини. Отже, зміст фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму виявлення. Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. Немає грошей - не може бути й фінансів, оскільки фінанси - це суспільна форма, обумовлена існуванням грошей. Якщо на окремих стадіях відтворювального процесу немає руху грошей, то на цих стадіях не можуть виникнути фінанси. На першій стадії відтворювального процесу - стадії виробництва - такого руху немає. Сферою виникнення та функціонування фінансів стає стадія відтворювального процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктами господарювання. Кожен із них повинен одержати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів, як економічної категорії, є розподільчий характер фінансових відносин. Але й цієї ознаки є не досить для повної характеристики суті фінансів. Різноманітність розподільчих відносин призводить до того, що на другій стадії відтворювального процесу діють різні економічні категорії: фінанси, кредит, заробітна платня, ціна.
Сучасні дослідники, як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі, трактують суть фінансів по-різному.
Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого їхнього короткого переліку:
1. Фінанси – це гроші;
2. Фінанси – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми, або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу;
3. Фінанси – система грошових відносин з приводу руху фондів коштів;
4. Фінанси є системою імперативних грошових відносин;
5. Фінанси – це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов'язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.
Перша у наведеному переліку позиція найчастіше властива дослідникам суті державних фінансів. Для останніх характерний ізольований рух коштів за каналами розподілу та перерозподілу. Проте, якщо говорити про всі структурні підрозділи економічної системи та врахувати проведені дослідження суті фінансів, взаємозв'язку та відмінності понять "гроші" і "фінанси", стає зрозумілим, що гроші — це поняття більш загальне. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.
Друга позиція, навпаки, акцентує увагу на фінансах фірми, ігноруючи інші структурні підрозділи економічної системи. Крім того, наведене визначення стосується не стільки фінансів підприємства, скільки управління їхніми фінансами (фінансового менеджменту).
У третьому випадку дещо звужується сфера дослідження — поза увагою безфондова форма руху фінансових ресурсів.
Четвертий та п'ятий з наведеного переліку підходів перетворюють фінанси з економічної категорії на явище, яке організується державою, тобто фактично викреслюють фінанси із сфери економіки і відносять до політики та управління.
Отже, фінанси — це категорія базису, а не надбудови, категорією надбудовною є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави.
Прояв сутності фінансів в дії розглядається через характеристику функцій, які притаманні даній категорії.
Вивчаючи функції фінансів, необхідно зрозуміти, що функції завжди похідні від сутності, яку вони виражають і показують як, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії. Оскільки специфічне суспільне призначення фінансів – забезпечити розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, вираженої в грошовій формі, між різними суб'єктами господарювання і напрямами цільового використання, сутність фінансів проявляється, перш за все, через розподільну функцію.
Фінанси за допомогою розподільної функції обслуговують різні етапи розподілу (первинний розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту), різні сфери суспільного життя - сферу