2) між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу ВНП;

3) між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дає можливість зрозуміти економічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах і економіці держави в цілому. На цих засадах формуються і запроваджується цілеспрямована бюджетна політика. Посилення ролі бюджету в формуванні та використанні фінансових ресурсів завжди пов’язано з удосконаленням системи економічних відносин. Вони є основою дослідження призначення і ролі бюджету.

Бюджет являє собою економічну форму перерозподільчих відносин, пов’язаних з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використання для суспільних потреб. За допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу ( національного багатства ) між найважливішими сферами суспільного виробництва ( промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т.д. ), в межах галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферами економіки), між регіонами країни та територіями. Область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних органів, що визначило ключовим положення бюджету у порівнянні з іншими ланками фінансової системи. Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб.

До місцевих бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група це сільські селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Майже в усіх країнах світу бюджетні відносини поділяються на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються [53, c.24-25]

У зв’язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети.

Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими в кращому використанні всіх видів ресурсі, а місцеві Ради у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності.

Цього можна досягти, якщо основу дохідної частини бюджетів становитимуть платежі за ресурсами. Такий підхід економічно обгрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси надані в розпорядження і користування суб’єктами господарювання. Прив’язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови за яких місцеві Ради увійдуть як рівноправний партнер. Важливо, що платежів за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть заінтересовані в розширені відтворення ресурсів та посилення контролю за їх використанням. Звідси можна зробити висновок: для покриття дефіциту бюджету є потреба у запровадженості ряду місцевих податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо. Практична реалізація цих пропозицій не викликає серйозних труднощів.

Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети місять видатки на фінансування підприємств, організацій місцевого господарства на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров’я фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління. В умовах високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до робочої сили. Виробництво не може розвиватись без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників.

Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Турбота про підвищення культурного рівня населення виявляється у планомірному зростанні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої роботи – утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, фінансову підтримку театрально-видовищних закладів.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоров’я. Найбільшу частину в загальній сумі бюджетних видатків на охорону здоров’я становить фінансування лікувально-профілактичних закладів [40, c.7-8]

У 1995 р. на це з місцевих бюджетів було витрачено 90% всіх витрат на охорону здоров’я. Крім того, за рахунок бюджету утримується велика кількість інших лікувально-профілактичних та санітарно-епідиміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на сучасному етапі одержують нове якісне поповнення. Розширюється робота з диспансеризації населення, боротьби з алкоголізмом, наркоманією, СНІДом.

Значні кошти виділяються на фінансування місцевого господарства. Це насамперед житлове будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ міського типу.

Перехід до ринкової економіки потребує суттєвої реформації системи фінансового забезпечення соціальної сфери. Багато років розвиток соціальної сфери був тісно пов’язаний з суспільними фондами споживання. Разом з тим при зростанні асигнувань на соціальні потреби значних зрушень у якості соціально-культурного обслуговування за останні роки відбулося.

Причини такого становища полягають у відсутності у споживача дійових важелів контролю і оцінки якості послуг монополістичних закладів соціальної сфери, їхньої орієнтації на відомчі показники, зростаючий розрив, у рівнях оплати праці працівників соціально-культурних закладів та інших галузей економіки, значна централізація в розділі коштів, спрощений, зрівняльний підхід до забезпечення соціальними благами і послугами.

Зрівняльний розподіл грошових ресурсів, які направляються на розвиток соціальної сфери привів до появи нового виду соціальної нерівності, зумовленою неможливістю в ряді регіонів збільшити фінансування соціальної сфери відповідно до зростання національного доходу і обсягу створюваних у регіоні фінансових ресурсів.

В умовах незалежності України