Нарешті, проміжне положення займає податок на прибуток . Його зв’язок з доходами відповідних територіальних бюджетів не можна визнати, з одного боку, таким самим тісним, як у випадку з прибутковим податком громадян, і з другого - таким віддаленим, як у випадку з ПДВ. Справа в тому, що розподіл підприємств – платників податку то території держави визначається особливими факторами (наприклад, політикою розміщення продуктивних сил, близькістю джерел сировини та енергії, наявністю комунікацій тощо). Тому, якщо на даній території одержують більше прибутку і податку на прибуток у розрахунку на душу населення, то це ще не означає, що такі високі доходи є виключно його заслугою, яка повинна винагороджуватися відповідною підтримкою у вигляді державного фінансування. Проте, оскільки при між територіальному розподілі податку на прибуток неможливо врахувати вплив факторів, які визначають особливості регіонального розподілу бізнесу, то на практиці можна застосовувати підхід, який ґрунтується на принципі територіальної структури новоствореної вартості (що ще простіше) структури заробітної плати. [49, c.164]

Слід зазначити, що сьогодні триває активна робота із удосконалення чинного законодавства щодо місцевих податків і зборів. За умови впровадження нових і ліквідації існуючих малоефективних платежів у розрахунку на рік ( за підрахунками Державної Податкової Адміністрації) можна було б досягти подвійного приросту їх надходжень. Йдеться про скасування зборів за право кіно - і телезйомок, за участь у бігах на іподромі, за виграш на бігах осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі, , збору за утримання собак і впровадження нових зборів, зокрема, за здійснення міжнародного туризму; за надання у користування земельних ділянок для будівництва об’єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктів; за право розміщення офісів суб’єктів підприємницької діяльності у центральній частині населеного пункту та у будівлях, що мають історико-архитектурну цінність, тощо.

Звичайно, це не просте питання. Кілька разів його розглядав парламент, узгоджував із зацікавленими міністерствами, аналізувалися альтернативні варіанти і обговорювалися з представниками асоціації міст. Паралельно законопроект кілька разів розглядався в Кабінеті Міністрів і на засіданнях відповідних комітетів Верховної Ради. Як відомо, в Україні налічується понад 11 тисяч органів місцевого самоврядування та їх виконавчих відділів, які теж відстоюють проблеми щодо зміцнення доходної бази бюджетів, і це зумовлює складність прийняття оптимального, зваженого і взаємоузгодженого законопроекту. Проте є надія – виходячи із загальнодержавних інтересів, рано чи пізно він буде прийнятий.

Незважаючи на велике різноманіття місцевих податків у розвинутих країнах вирішальне фіскальне значення (насамперед, на муніципальному рівні) мають тільки деякі з них, і в першу чергу – по майнові. У це не дивно, оскільки оподаткування майна гарантує стабільне надходження доходів до бюджету. Крім того, податок на майно, використовуючись для фінансування державних послуг у конкретному регіоні, врешті-решт сприяє підвищенню ринкової вартості цього майна. Тим самим він забезпечує взаємозв’язок між сплаченими податками і одержаними благами, що є важливим принципом організації ефективної системи оподаткування. Нарешті, до позитивних рис даного податку слід віднести те, що нерухомість не може бути переміщена, а тому, як правило, можливі міжрегіональні відмінності в його ставках не викликають небажаних наслідків. Разом з тим організувати ефективне по майнове оподаткування непросто. При цьому неминуче виникають технічно складні проблеми повного охоплення об’єктів оподаткування, точної оцінки їх вартості та дійового механізму стягнення податків. Крім того, слід враховувати, що за свідченням американських вчених, податок майно не користується популярністю, оскільки ним оподатковується така форма матеріальних цінностей, яку можна приховати.[30,c.86-87]

В Україні ситуація ускладнюється слабкою розвиненістю ринку нерухомості, відсутністю, необхідних інформаційно-довідкових систем, які б характеризували оподатковуване майно, відсутністю досвіду оцінки і переоцінки вартості об’єктів, високими темпами інфляції та іншими факторами. Все ж таки майно є найперспективнішим об’єктом для розвитку місцевого оподаткування.

Згідно вищезазначеного проекту оподаткуванню підлягають будівлі (житлові будинки або їх частини, садові будиночки, дачі, гаражі, квартири, тобто нерухомість, яка використовується в інших, ніж підприємницькі, цілях) та споруди (об’єкти першої групи основних фондів (Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”)). Ставки оподаткування встановлюються органом місцевого самоврядування при затвердженні бюджету на наступний рік – складають не менше 1 відс. і не вище 3 відс. до бази оподаткування.

Податок на майно стягується, виходячи з економічного стану власності, а не з величини одержуваного доходу. Податок на майно сплачується у грошовій формі, тому можуть виникнути ускладнення у тих платників, які володіють значним майном, але не мають достатніх поточних доходів. До цих платників належать пенсіонери та інші особи з фіксованими доходами. Тому повинні бути передбачені податкові привілеї для окремих соціальних груп із метою їх захисту від податкового перевантаження. Система податкових привілеїв звичайно називається системою запобіжників. Суть одного з них полягає в “пороговому підході”, при якому податковий тягар визначається у вигляді фіксованого відсотка від доходу сім’ї. При цьому будь-який податок, що перевищує вказану частку доходу, вважається “надлишковим” і служить основою для надання пільг. Та частка доходу, яка вважається прийнятним податковим тягарем, і є пороговим рівнем.

З метою