документом для формування бюджету розвитку міста повинна бути довгострокова інвестиційна програма міста, що визначає як напрямки капітальних витрат міста, так і його можливості у здійсненні цих витрат. Така програма включає: розгорнутий генеральний план розвитку міста, призначенням якого є закріплення тенденцій розвитку міського простору; план розвитку окремих видів комунікацій (водозабірні й очисні споруди, мережа водоводів і т. ін.), що повинен визначати вимоги, які висуваються до параметрів комунікацій і інфраструктури об'єкта; плани конкретних об'єктів інфраструктури, що містять більш детальне описання проектів розвитку і реконструкції об'єктів інфраструктури. Необхідні також розрахунки витрат за підключення до мережі інфраструктури. Заключним документом у процесі підготовки інвестиційної програми міста має бути фінансовий план капітальних витрат, який містить проекти і обсяги витрат по них і визначає джерела, за рахунок яких вони будуть фінансуватися. На основі довгострокової інвестиційної програми міста розробляється щорічна інвестиційна програма, яка після схвалення міською радою стає основою для бюджету розвитку міста на відповідний фінансовий рік.
Необхідно впроваджувати практику щорічної інвентаризації основних матеріальних активів міста (будівлі, споруди, мости, дороги та ін.) і розробки плану фінансування цих об'єктів для підтримки в робочому стані. Ці розрахунки можуть використовуватися департаментами (управліннями) міської адміністрації для врахування пропозицій щодо фінансування капітальних витрат. З метою зменшення капітальних витрат на спорудження чи реконструкцію об'єкта повинна існувати програма інженерної оцінки, в якій братимуть участь всі управління міської адміністрації, причетні до здійснення проекту, включаючи фінансове управління, а також незалежні консультанти, завданням яких є перевірка доцільності поданої управліннями міської адміністрації вартості проекту і відповідності джерел фінансування оптимальному графіку реалізації проекту. Фінансове управління міської держадміністрації оцінює кожний проект із точки зору фінансових можливостей його здійснення, впливу витрат на утримання майбутніх об'єктів на поточний бюджет міста.
Одним із обмежень обсягів інвестиційної програми міста може бути потенційно можливе боргове навантаження на місто. Існуюче боргове навантаження на жителів міста порівнюється із середнім по країні і в регіоні, де знаходиться місто, аналізується його динаміка. Боргове навантаження вище середнього може бути прийнятне лише в місті, що динамічно розвивається, яке завдяки прогнозованому економічному зростанню може впоратися із зростаючим борговим навантаженням. Детально слід аналізувати схеми обслуговування існуючих боргів з тим, щоб нове боргове навантаження не призвело до необхідності збільшення податкових надходжень, а також прогнози майбутніх доходів міста, що залежать від показників зростання економіки міста, динаміки бази оподаткування, міжбюджетних відносин та інших факторів [20]
Наступним етапом є визначення переліку джерел фінансування проектів, включених в інвестиційну програму. Не існує оптимального поєднання джерел фінансування, кожне місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця виробляє свою власну політику. На той чи інший варіант структури джерел впливає сукупність факторів: характеристика капітальних витрат, граничне боргове навантаження, можливість одержання коштів з інших бюджетів та ін.
Після визначення й аналізу джерел фінансування розробляється графік реалізації проектів інвестиційної програми. Після прийняття радою інвестиційна програма стає основою для щорічно затверджуваного бюджету розвитку міста (чи іншого адміністративно-територіального утворення).
Удосконалення системи фінансового вирівнювання територій
Ступінь самостійності регіонів щодо формування і використання бюджету визначається співвідношенням задач, котрі входять до їх компетенції (тобто вирішуються органами регіонального і місцевого самоврядування під власну відповідальність), і задач, котрі виконуються вищестоящими органами влади або за їх дорученням. При розподілі задач і функцій повинні вирішуватися і питання розподілу доходів і видатків між центральним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами одного рівня.
Вирішення багатьох проблем по формуванню і використанню місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Однак головним питанням у формуванні фінансів адміністративно-територіальних одиниць залишається об’єктивність у визначенні розмірів їхніх бюджетів з урахуванням науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості на 1 жителя. Але на жаль, в Україні ще немає розроблених нормативів, тому на даний момент фінансове вирівнювання можливо здійснювати з урахуванням середніх по місцевих бюджетах доходів і видатків, а також з урахуванням відносної податкоздатності кожної адміністративно-територіальної одиниці.
В результаті проведених досліджень формування місцевих бюджетів району виявлені досить серйозні розбіжності у співвідношеннях доходів і витрат на душу населення різних адміністративно-територіальних одиниць
Використання щодо місцевих бюджетів району індивідуальних нормативів відрахувань до загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень є досить суперечливою і важко передбачуваною. Як правило, збільшення (або зменшення) питомої ваги місцевої Ради в загальній сумі доходів району не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів її місцевих бюджетів. [28, c.24-25]
Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягом податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу, загострює проблему нестачі не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.
Міжтериторіальний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обґрунтування, ні чітких правил і формул. Необ’єктивність такого перерозподілу призводить до того, що місцеві Ради, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу
Усі зроблені в останні роки спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в мовах командно-адміністративної економіки. Суть цієї системи полягає в тому, що витрати місцевих бюджетів визначаються, насамперед, наявністю об’єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров’я, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади. Потім доходи місцевих бюджетів приводяться у відповідність з
