Таким чином, значної ролі у полегшенні доступу підприємців до фінансово-кредитних ресурсів бізнес-асоціації не відіграли. Вони могли б стати дієвим посередником між власниками та споживачами таких коштів.

Результати різноманітних досліджень визначають певні проблеми у цій сфері.

По-перше, ступінь залучення підприємств до складу бізнес-асоціацій доволі низький по всій Україні; однак у західних і центральних регіонах країни створено більше об’єднань підприємців й рівень їх активності вищий.

По-друге, відносини між бізнесом і політичними партіями не є прозорими і публічними. На жаль, у більшості регіонів місцева бізнес-спільнота не змогла сформувати єдиних вимог до політичних партій щодо бажаної політики у сфері розвитку підприємництва.

По-третє, головним інструментом лобіювання свої інтересів підприємці вважають політичні партії, а не бізнес асоціації. Участь у політичних партіях і безпосереднє входження у владу видається їм більш привабливим, ніж розвиток об’єднань підприємців.

По-четверте, у всіх регіонах ступінь впливу бізнес0асоціацій на процес прийняття рішень місцевими органами влади досить незначний. Більш успішно організації підприємців діють на рівні місцевого самоврядування.

По-п’яте, особливістю самоорганізації бізнесу в східних та південних регіонах України є наявність сформованих потужних фінансово-промислових груп, що значно впливають на регіональну політику та розвиток бізнес середовища.

У цілому вітчизняна система державної фінансової підтримки малого підприємництва за набором елементів і функціями впливу подібна до відповідної системи розвинених країн, але через відсутність належного механізму її застосування реалізується не повною мірою, що не сприяє створеного економічного та соціально значимого сектору малого підприємництва.

3 Пропозиції, щодо покращення стану розвитку малого підприємництва

3.1Мікрокридитування як чинник розвитку малого підприємництва

Покращити ситуацію розвитку малого підприємництва можна шляхом удосконалення діяльності інститутів спільного інвестування, подальшим розвитком системи небанківських кредитно-фінансових інститутів і сфери мікрокредитування.

Із розвитком кредитних відносин та підвищенням їхньої ролі в житті суспільства кредит дедалі більше привертав до себе увагу науковців. Спочатку економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті «кредит», пізнанні його сутності. Пізніше розпочалися дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування наукової теорії кредиту.

Доцільно вважати, що кредит являє собою економічну категорію, яка означає акумуляцію власних коштів банку, накопичень від пасивних банківських операцій, тимчасово вільних коштів бюджету, господарюючих суб’єктів населення, які потім перерозподіляються та надаються позичальникам(державі, юридичним та фізичним особам) для використання на принципах поворотності, строковості, платності, цільового використання та реального забезпечення. Будь-який кредит фактично мобілізує купівельну спроможність, яка інакше могла б залишитись невикористаною. Таким чином, кредит перетворює потенційний попит на активний, який реально виходить на ринок.

Особливою, специфічною формою (різновидом) кредитування суб’єктів малого підприємництва є мікрокредитування , яке останнім часом набуває певного розвитку. Разом з тим , сьогодні не існує чіткого визначення цього поняття. Відповідно до класифікації Європейського банку реконструкції і розвитку(ЄБРР), мікрокредити - це показники до 30 тис. доларів США, мінікредити-30-15 тис. доларів США, однак і ті, й інші видаються в рамках програми мікрокредитування. Згідно з градацією Німецько-Українського фонду (НУФ) до мікрокредитів належать позики до 50 тис. євро.

Програми мікрокредитування суб’єктів вітчизняного малого підприємництва здійснюється ЄБРР і НУФ через комерційні банки. До числа обраних потрапили шість українських банків: Райффайзен Банк Аваль, Приватбанк, Форум, Надра, Кредитпромбанк, ПроКредитБанк. Крім того, у цьому процесі беруть участь і небанківські фінансово-кредитні установи (макрофінансові організації).

Основні умови кредитування за програмами ЄБРР і НУФ диктуються цими міжнародними інститутами і є приблизно однаковими в усіх банках. Кредити видаються тільки тим підприємцям, які вже майже мають свій бізнес. Кредити під запланований бізнес не видаються. Винятком може стати тільки нове підприємництво, створене вже працюючими юридичними особами, за яке вони поручились своїм майном. При цьому складати бізнес-план, як правило, не потрібно. Кредитні експерти банку виїжджають на місце роботи позичальника і самі складають техніко-економічне обґрунтування для видачі кредиту. Обов’язковою умовою мікрокредитування по лінії ЄБРР і НУФ є щомісячне погашення кредиту рівними частками. Хоча в кожному банку, за свідченням самих банкірів, існує свій гнучкий підхід до визначення «рівності» часток при щомісячному погашенні кредиту. Якщо позичальник «влаштовує» банк, ця незручна умова західних інвесторів може бути дещо пом’якшена для підприємця.

Таким чином, можна дати узагальнююче визначення поняття мікрокредитування як специфічної форми (різновиду) кредитування суб’єктів малого підприємництва, особливість якої полягає в обмеженні суми кредиту(до 30 тис. доларів США), терміну його надання(від кількох місяців до року) й спрямуванні кредитних коштів лише на цілі підприємницької діяльності, яка має бути розпочата на момент звернення позичальника за кредитом. Отже, мікрокредити відокремлюються від звичайних банківських і небанківських кредитів. До речі, заслуговують на увагу чеські програми розвитку підприємництва, де такі кредити ефективно працюють. Схожа схема програм мікрокредитування існує в Польщі.

На сучасному етапі вітчизняні банкіри, які беруть участь у програмі мікрокредитування, вже не орієнтуються винятково на іноземні ресурси. Більшу частину кредитів вони видають із власних пасивів. Наприклад, у 2004р. «Приватбанк» профінансував 20 тис. мікрокредитів на 102 млн. доларів США. На сьогодні левову частку позичальників за програми мікрокредитування становлять торгові підприємства з швидким оборотом грошей(від 56 до 90% кредитного портфеля в різних банках). Разом з тим, останнім часом спостерігається і повільне зростання частки позичальників – виробників.

Що стосується конкуренції на ринку мікрокредитування, то, за словами банкірів, зараз вона дуже низька (практично відсутня). Через це банкам доцільно активізувати свої рекламні та PR-акції, спрямовані на