І в наукових дослідженнях, і у прагматичній сфері структура доходів бюдже-ту визначається за даними фактичних надходжень. Отже, вона є результатом ді-яльності платників зі сплати податків та уповноважених державних органів із мо-білізації платежів. Практично ця структура зберігається при плануванні доходів на наступний рік [42, c.19].

Незважаючи на посилення окремих етапів фінансового контролю, слід констатувати, що кількість фінансових порушень з року в рік не зменшується. Результати діяльності Державної контрольно-ревізійної служби свідчать про динаміку зростання сум виявлених збитків і фінансових порушень в цілому.

У випадку виявлення порушень в ході фінансових перевірок у встановленому державою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи i громадяни, забезпечується відшкодування матеріальної шкоди державі, організаціям, громадянам [24, c.162].

Боротьба з цими правопорушеннями ускладнюється труднощами, пов’язаними із зіставленням норм кримінального та адміністративного законодавства, які регулюються відповідними законодавчими актами Кримінальним кодексом України (ККУ) і Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП України) [13, c.287].

Система контролю повинна бути спрямована на виправлення порушень та недопущення їх в подальшому. Система фінансового контролю на місцеву рівні повинна мати постійний характер. Побудувати ефективну систему фінансового контролю в Україні, яка б забезпечувала стабільний стан фінансово-бюджетної дисципліни в регіонах можливо лише при наявності ефективно функціонуючої системи внутрішнього контролю в органах місцевої влади на всіх рівнях (області, міста, села тощо), тобто системи муніципального фінансового контролю. З цією метою необхідно розробити та схвалити на законодавчому рівні оновлену сучасну модель системи фінансового контролю в Україні.

Окремі заходи щодо збільшення кількості перевірок на місцевому рівні контролюючими органами не призведуть до суттєвого покращення фінансово-бюджетної дисципліни. У зв’язку з цим, необхідно концептуально визначитися щодо моделі муніципального фінансового контролю та етапів її впровадження, окреслити коло законодавчих та нормативних актів, що забезпечуватимуть правову базу, та здійснити фінансово-економічні розрахунки такої моделі.

Для впорядкування бюджетного процесу особливо в частині планування та виконання видаткової частини бюджетів усіх рівнів, передусім необхідно удосконалити державний фінансовий контроль, що здійснюється як на рівні держави, так і на рівні відповідних регіонів. Однак, чинний нині інститут фінансового контролю не може повною мірою запобігти розбазарюванню бюджетних коштів, зловживанням та маніпуляціям із фінансовими і матеріальними ресурсами держави та окремих регіонів, а, отже, сприяти оптимізації бюджетного процесу та поступальному розвитку соціально-економічних відносин.

Традиційна форма контролю — ревізія, яка відповідно до зако-нодавства "повинна забезпечува-ти виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадо-вих і матеріально відповідальних осіб", не вирішує таких завдань, не дає змоги виявити проблеми при складанні, розгляді, затвер-дженні, внесенні змін та вико-нанні місцевих бюджетів. І лише деякою мірою дозволяє визначи-ти шляхи вдосконалення упра-вління бюджетними коштами.

Одним із заходів, спрямова-них на забезпечення ефектив-ного використання державних ресурсів, стало прийняття нормативно-право-вого акта щодо затвердження порядку проведення державно-го фінансового аудиту виконан-ня місцевих бюджетів [43, c.3].

Протягом останніх трьох років спостерігалася тенденція до зро-стання доходної частини бюдже-ту - як за рахунок трансфертів, так і власних та закріплених до-ходів. План за власними та закрі-пленими доходами в цьому пе-ріоді постійно перевиконувався (у середньому виконувався на 103,5 %).

За умов поступового збільшення заробітної плати працівників бюджетних закладів через брак ресурсів у структурі витрат бю-джетних закладів зростає частка захищених видатків, які витісня-ють капітальні вкладення, інші необхідні для функціонування закладів видатки. Заходи, не пе-редбачені розрахунковими по-казниками Міністерства фінан-сів, майже не фінансуються.

Одним із шляхів нарощування власної доходної бази місцевих рад може стати запровадження на підпорядкованій території власних податків і зборів. У зв'язку з цим вимагає коригуван-ня порядок справляння окремих податків і зборів, виникає необхідність у закріпленні за ор-ганами місцевого самоврядуван-ня дієвих інструментів стимулю-вання приросту доходів бюджету.

Одним із таких важелів впливу може стати запровадження оці-нювальних показників приросту доходів: індексу приросту дохо-дів на душу населення та показ-ника ефективності їх викори-стання з обов'язковим включен-ням до формул розподілу міжбю-джетних трансфертів.

Досягнення суспільно значущого результату державно-го контролю залежить не лише від комплексності та якості кон-трольних дій, а й від використан-ня матеріалів контролю органа-ми, діяльність яких оцінюється, а також органами влади, які здій-снюють регулювання економіки. Лише за таких умов можна сподіватися на повне порозу-міння, зокрема на те, що за ре-зультатами кожного аудиторсь-кого дослідження будуть на-працьовані конструктивні захо-ди для усунення виявлених недоліків та упущень [37, c.37].

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що ви-користання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцііі не виконують. Нині їх част-ка в консолідованому бюджеті Укра-їни становить лише 2% і місцевих бюджетах — до 5%.

Підвищення ролі місцевих по-датків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напря-мом зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової ав-тономії [29, c.25].

Ефективність фінансового контролю за економним і цільовим витрачанням коштів, станом збереження майна залежить від комплексності його здійснення, своєчасності й повноти реалізації заходів для відшкодування завданих державі збитків, усунення причин, що призвели до фінансових втрат. Більшість із цих функцій покладено на Державну контрольно-ревізійну службу.
Однак, у своїй діяльності органи державної контрольно-ревізійної служби стикаються з низкою проблем щодо ефективної організації фінансового контролю. Так, однією із важливих проблем можна вважати дублювання контрольно-ревізійних дій між органами, на які покладено здійснення контрольних функцій.

До цих органів належать: Державна контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, органи державної податкової служби, Державного казначейства України, фінансові управління при Державних адміністраціях, контролюючі підрозділи Пенсійного фонду тощо. Для вирішення цієї групи проблем доцільно провести