Суть, необхідність і функції фінансів.

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією. Термін “фінанси” походить від латинського “finantia”, що в перекладі означає “платіж”. Вперше він був застосований на практиці в Італії у ХІІІ ст. Зокрема, у Флоренції, Венеції, Генуї, де були добре розвинені торгівля, грошові розрахунки та банківська справа. Цим словом позначалися платежі та внески, які здійснювалися на користь держави.

В науковий обіг термін “фінанси” вперше ввів французький професор Ж.Боден в 1577 році у праці “Шість книг про республіку”.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю.

З виділенням державної казни і повним відокремленням її від власності монарха (XVI-XVIIст.) виникли поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту. Такі зміни призвели до нового бачення суті фінансів. Податкоплатники поступово визнали за державою право стягнення податків, по мірі того, як держава, в свою чергу, почала надавати послуги населенню і проводити ефективну фінансову політику.

З розвитком державного устрою різко зросли видатки на міжнародне співробітництво, оборону, охорону навколишнього середовища, соціальну сферу, видатки по втручанню держави в економіку тощо.

Значні розміри видатків викликали необхідність збільшення податків - головного фінансового методу мобілізації ресурсів в державний і місцеві бюджети.

В умовах командно-адміністративної системи термін ”фінанси” в значній мірі був пов’язаний з системою доходів і видатків держави.

Головним концептуальним ядром визначення фінансів у такій системі був домінант відносин. Саме відносини в таких варіаціях: відносини економічні, грошові, суспільні, виробничі, специфічні підкреслювали стержень розуміння категорії фінансів.

Проте, як підкреслює В.Л. Андрущенко у монографії “Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів)”, концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. Не піддаючись рахунку, не передбачаючи критерії виміру ефективності, поняття відносин перетворилось в теоретичне запрошення до марнотратства, бездумного, безмірного розтрачання коштів, хоч реально асигнування коштів на певну мету неминуче означає відмову від фінансування чогось іншого.

Однак, така категоричність автора не обґрунтовує і не спростовує того, що фінанси справді виникають та існують як специфічні відносини між людьми, які мають і кількісні, і якісні характеристики. І ось саме тут, в залежності від того, що береться за основу при аналізі, і будуть виступати або абстракції, або реальні грошові кошти.

Щоб забезпечити понятійну визначеність, у сучасній західній літературі термін “фінанси” в розумінні спеціальної самостійної наукової дисципліни, що стосується грошових коштів та доходно-видаткової діяльності держави, вживається в уточнювальному варіанті – державні фінанси (public finance); в усіх інших випадках застосовується розширювальний термін “фінанси” (finance, business finances).

Так, у підручнику “Фінанси” Зві Боді та Лауреат Нобелівської премії Роберт Мертон підкреслюють, що “фінанси – це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності”.

У підручнику “Державні фінанси в умовах демократії” Шарль Бланкарт дає визначення фінансової науки, характеризуючи її як “економічний аналіз державної діяльності”. Американський професор Карл Шоуп зазначає, що “наука державних фінансів описує й аналізує функціонування державних фінансів з боку грошових асигнувань, соціальних виплат і методів фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги та емісії грошей”. Французький вчений-фінансист П.М. Годме вказує: “державні фінанси – це суспільне багатство в формі грошей і кредиту, яке знаходиться у розпорядженні органів держави”.

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов’язково з’являються абстракції. Якщо ж за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагматичний характер.

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто, зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто із фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х’юго Дальтон, (Великобританця) зазначає, що “державні фінанси – наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов’язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільш прийнятне”.

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні (тобто, фінанси підприємств) є лише безпосередньою реакцією суб’єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб’єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: “Фінанси – це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу”.

Вітчизняна теорія фінансів продовжує традиційно базуватись на єдиному комплексному підході до бачення суті фінансів. При цьому, у більшості дефініцій увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на таких характерних ознаках фінансів, як:

грошовий характер фінансових відносин;

розподільчий характер фінансових відносин;

формування і використання грошових фондів.

В такому випадку фінанси розглядають як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їх характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи. З огляду на це, фінанси часто ототожнюють з грошовими потоками, які опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Функціонування фінансів нерозривно пов’язано з такими поняттями як фінансові відносини,