- суцільні і вибіркові (в залежності від повноти залучення документів);

- індивідуальні і бригадні (здійснюються одним або кількома перевіряючими);

- комплексні (бригадні із залученням спеціалістів);

- тематичні (проводяться в однотипних установах по певному переліку питань).

Перевірка - це обстеження окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств або їх підрозділів (наприклад, перевірка правильності віднесення витрат на собівартість продукції).

Також досить часто на підприємствах проводять зустрічні перевірки - зіставлення даних підприємства з даними його контрагентів з метою переконання в реальності здійснених підприємством господарських операцій.

Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Кожна перевірка і ревізія повинні бути ретельно підготовленими. Для цього вивчаються відповідні закони, постанови, інструкції; проводиться ознайомлення з матеріалами попередніх ревізій і перевірок; вивчаються особливості виробництва тощо.

На основі підготовчої роботи складається програма ревізії, і вже на її основі розробляється робочий план, тобто деталізована програма.

Проведення ревізії здійснюється в такій послідовності:

1) представлення повноважень;

2) проведення організаційних зборів з відповідальними працівниками підприємства;

3) проведення інвентаризації (встановлення відповідності матеріальних цінностей і грошових коштів їхнім документам);

4) особисте ознайомлення з підконтрольним об’єктом;

5) попередній аналіз господарської діяльності;

6) безпосередньо документальна ревізія чи перевірка;

7) систематизація матеріалів ревізії чи перевірки;

8) складання акту чи довідки;

9) реалізація матеріалів ревізії чи перевірки;

10) перевірка усунення виявлених недоліків.

До органів, що здійснюють фінансовий контроль в Україні, відносяться:

- Рахункова палата Верховної Ради України;

- Кабінет Міністрів України;

- Міністерство фінансів (Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство);

- Державна податкова служба;

- галузеві міністерства;

- Фонд державного майна (контролює процеси, пов’язані з приватизацією);

- Національний банк (здійснює контроль за наявністю грошей в обігу, дотриманням касової дисципліни, контроль при видачі, перевірці забезпечення і стягнення позик);

- державні комітети (Державний комітет по цінах; Державний комітет статистики; Державний антимонопольний комітет; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет у справах захисту прав споживачів; Державна служба зайнятості і соціальної політики);

- інші (Пенсійний фонд, органи охорони навколишнього природного середовища; органи санітарно-епідеміологічного нагляду; органи пожежного нагляду тощо).

В Україні аудит як вид фінансового контролю функціонує відносно недавно. 22 квітня 1993 року був прийнятий закон “Про аудиторську діяльність”, який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству.

Аудит здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами.

Аудиторські перевірки можуть проводитися з ініціативи керівництва або власників господарюючого суб’єкта.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку та проведення ефективної фінансово-господарської діяльності. Аудиторські фірми - це комерційні організації, і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудитором.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що завдання аудиту схожі із завданнями фінансового контролю: визначення достовірності інформації, що перевіряється, і відповідність здійснених господарських операцій діючому законодавству.

В той же час між цими двома формами фінансового контролю є суттєві відмінності:

1) аудиторська діяльність направлена на захист інтересів клієнтів. А ревізійна діяльність, в першу чергу, захищає інтереси держави;

2) зв’язки між перевіряючою організацією і об’єктом контролю при аудиті - горизонтальні і здійснюються на добровільній основі, а при ревізії - вертикальні, тобто здійснюються в порядку адміністративного призначення;

3) аудиторські послуги оплачує клієнт або за його згодою орган, який потребує аудиторського заключення. Ревізії ж оплачуються вищестоящим органом або державою;

4) і аудитор, і ревізор можуть проводити перевірки вибірковим методом. Але при виявленні порушень аудитор має право обмежитись вибірковою перевіркою і надати можливість клієнту самому виправити помилки за весь період. Ревізор в цьому випадку повинен провести суцільну перевірку за весь період для визначення розміру шкоди і встановлення винних;

5) ефективність аудиту визначається клієнтом як співвідношення затрат на проведення аудиту і результатів аудиторської перевірки. Ефективність ревізії визначається відповідним контролюючим органом, що кількісно відображається розмірами донарахованих в бюджет податків та інших поступлень;

6) результати аудиторської перевірки відображаються в аудиторському заключенні і рекомендаціях для клієнта. За результатами ревізії складається акт, який містить організаційні висновки, обов’язкові вказівки, виконання яких пізніше контролюється;

7) аудитори зобов’язані забезпечити конфіденційність отриманої інформації і результатів аудиту. Ревізори ж мають право їх висвітлити перед громадськістю.