Фінансова санація і банкрутство підприємств.

Сьогодні в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості фінансово неспроможних підприємств. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Але банкрутство підприємства і його ліквідація - це не тільки збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, але й зменшення податкових надходжень у бюджет, збільшення безробіття тощо.

Однак, суттєвим є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значною є кількість таких, що тимчасово потрапили у скрутне становище. Проте за умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й успішно функціонувати далі.

Термін “санація” походить від латинського “sanare” і перекладається як “оздоровлення” або “видужання”. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюється для запобігання банкрутству підприємств і оздоровлення фінансово-господарського становища боржника.

Санація може відбуватися шляхом:

1) злиття підприємства з потужнішою компанією;

2) випуску нових акцій чи облігацій для мобілізації грошового капіталу;

3) збільшення банківських кредитів і урядових субсидій;

4) перетворення короткострокової заборгованості у довгострокову тощо.

Окремі економісти із санацією ототожнюють тільки заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги. Але це є не зовсім виправданим, оскільки невід’ємною складовою процесу оздоровлення будь-якого підприємства є і мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу тощо.

Рішення про проведення санації приймається, як правило, у таких випадках:

1. З ініціативи суб’єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли існує реальна загроза оголошення його банкрутом.

2. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність”, банк має право щодо клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції тощо.

3. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств, Агентство уповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

4. З ініціативи Національного банку України, якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств.

Але існує класична модель, функціональну схему якої зображено на рисунку 10.

Рис. 10. Класична модель здійснення санації на підприємстві.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами, на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства - це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням господарського суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії. Суть стратегії санації полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та оптимальної політики капіталовкладень.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють комплекс санаційних заходів, який включає:

- техніко-економічне обґрунтування санації;

- реструктуризацію підприємства;

- перепрофілювання виробництва;

- закриття нерентабельних виробництв;

- розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей санації;

- конкретні методи та графіки мобілізації фінансового капіталу;

- ліквідацію дебіторської заборгованості;

- продаж частини майна боржника;

- строки освоєння інвестицій та терміни їхньої окупності;

- оцінку ефективності санаційних заходів.

Якщо протягом 6 місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом.

Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів, що покладається на керівні служби підприємства.

Рішення про проведення санації підприємства чи його ліквідацію приймається на основі висновків санаційного аудиту, основною метою якого є оцінка придатності підприємства для санації, тобто визначення глибини фінансової кризи та виявлення можливостей її подолання.

Мета санації вважається досягнутою, якщо за допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

Санація вводиться на строк, не більший 12 місяців.

Основними фінансовими джерелами санації підприємств є наступні.

Внутрішні джерела фінансової стабілізації.

Використання внутрішніх фінансових резервів значною мірою зменшує залежність ефективності проведення санації від зовнішніх фінансових джерел.

Розрізняють два види реакції підприємства на фінансову кризу:

1. Захисна тактика, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, обладнання, звільнення персоналу тощо.

2. Наступальна тактика, яка передбачає активні дії: модернізація обладнання, введення нових технологій, запровадження ефективного маркетингу, пошук нових ринків збуту тощо.

Таким чином, внутрішніми джерелами санації можуть бути:

1) використання комбінованої тактики при проведенні санаційних заходів;

2) стягнення дебіторської заборгованості, яка є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджер підприємства повинен використати всі наявні можливості для погашення такої заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

- примусове стягнення заборгованості через господарський суд;

- факторинг (коли підприємства уступають факторинговій компанії право на отримання грошових коштів згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне отримання основної суми дебіторської заборгованості);

- облік векселів (операції комерційних банків з викупу векселів у підприємств за цінами, які залежать від суми векселя, строків погашення та ризику непогашення).

Фінансове оздоровлення із залученням ресурсів власників підприємства.

Найбільш зацікавленими особами у фінансовій санації є власники підприємства (акціонери, пайовики). Вони, як правило, несуть значний тягар з фінансування санаційних заходів.

Фінансування санації власниками може здійснюватися шляхом зменшення або збільшення