Фінанси установ соціальної сфери.
Соціальна сфера – важливий сектор економіки, де створюється валовий внутрішній продукт.
При командно-адміністративній системі в основному застосовувалося визначення виробничої і невиробничої сфери з їх простим розмежуванням за принципом утворення чи неутворення матеріальних благ.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні використовують термін “соціальна сфера”, яку розглядають як підсистему суспільного відтворення.
Розвиток соціальної сфери у значній мірі залежить від рівня продуктивності праці працівників матеріального виробництва: чим він вищий, тим більше можливостей у суспільства для направлення ресурсів у соціальну сферу. Як правило, країни з високим рівнем економічного розвитку мають і вищий рівень розвитку соціальної сфери. Разом з тим, це не означає, що соціальна сфера знаходиться на утриманні працівників матеріального виробництва. Незважаючи на те, що в цій сфері не виробляються матеріальні блага, тут створюються нематеріальні форми багатства; а праця, яка їх створила, є суспільно необхідною та продуктивною. Вищесказане дає підстави стверджувати, що соціальна сфера – це сфера виробництва, де створюються нематеріальні форми багатства, які мають свою цінність і продуктивність. Тому ця сфера відіграє значну роль в утворенні валового внутрішнього продукту.
Найбільш часто соціальна сфера в науковій літературі визначається як комплекс галузей національної економіки, які виконують соціально-економічні функції обслуговування, задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та створюють їм найбільш сприятливі умови проживання.
Оскільки в працях різних економістів подається неоднаковий склад галузей соціальної сфери, ними пропонуються і різні класифікації.
Зокрема, одні вчені поділяють соціальну сферу на ринковий і неринковий сектори. Інші розмежовують соціально-економічну інфраструктуру, що забезпечує розвиток людини (освіту, охорону здоров’я, культуру) і побутову інфраструктуру, яка створює визначені умови життєдіяльності населення (роздрібна торгівля, житлово-комунальне господарство, громадське харчування тощо). Окремі вчені виокремлюють соціально-побутову інфраструктуру (місцевий транспорт, торгівлю і громадське харчування, побутове обслуговування населення, зв’язок), соціально-рекреаційну інфраструктуру (житлово-комунальне господарство, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища) та соціально-культурну інфраструктуру (освіта, культура, мистецтво, фізична культура, спорт, туризм). Зустрічається також класифікація, згідно з якою до соціальної сфери відносять:
соціально-культурну інфраструктуру (освіта, культура, охорона здоров’я, фізична культура);
соціально-побутову інфраструктуру (торгівля та громадське харчування, побутове обслуговування);
систему соціального забезпечення;
інженерну інфраструктуру і об’єкти міського благоустрою (житлово-комунальне господарство, транспорт, зв’язок).
Установи і організації соціальної сфери функціонують на принципово інших засадах, ніж підприємства сфери матеріального виробництва.
Особливості фінансів установ соціальної сфери полягають у наступному:
- тут не виробляється матеріальний продукт і не створюється вартість, а лише виконуються роботи і надаються послуги;
- процес надання послуг співпадає із процесом їх споживання, тобто в цій сфері не існує посередників. Не існує також нагромадження робіт і послуг, як це має місце у виробничій сфері;
- матеріальною основою діяльності установ соціальної сфери є основні засоби невиробничого характеру, тобто не існує такого поняття як амортизація;
- тут широко використовується висококваліфікована робоча сила - спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями, що потребує відповідної оцінки і оплати;
- найбільшу питому вагу у видатках установ соціальної сфери займає оплата праці;
- платежі в бюджет є не значними або взагалі відсутні.
Основним джерелом фінансування установ соціальної сфери є зведений бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, а також місцеві бюджети, включаючи бюджети областей, міст, районів, селищ та сіл. Виділення грошових коштів з бюджету на забезпечення видатків установи відповідно до затвердженого кошторису, називається бюджетним фінансуванням. А граничні розміри фінансування із бюджету, передбачені в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ, є бюджетними асигнуваннями.
Бюджетне фінансування установ має певні особливості.
По-перше, фінансування бюджетних установ є кошторисним. Тому тут не допускаються видатки, не передбачені кошторисом, а також перевищення фактичних видатків над плановими.
По-друге, найважливішим принципом бюджетного фінансування є обґрунтованість сум, передбачених кошторисом доходів і видатків, а також економічна доцільність і раціональність використання виділених бюджетних коштів. Реалізація цього принципу здійснюється через бюджетне нормування, тобто розроблення обґрунтованих норм видатків та їх суворе дотримання у фінансовій діяльності кожної установи. За допомогою бюджетного нормування досягається однаковий рівень задоволення потреб у фінансових ресурсах масових однотипних установ, обґрунтовується необхідна потреба у коштах і розширюються можливості контролю за доцільністю витрачання виділених асигнувань.
По-третє, суттєвою особливістю кошторисного фінансування є цільовий характер бюджетних асигнувань.
Кошторис доходів і видатків установи являє собою плановий документ, що визначає розмір і цільове направлення коштів, які використовуються на утримання установи та здійснення нею господарської діяльності. Кошториси доходів і видатків на календарний рік складають самі установи, а розглядають і затверджують їх головні розпорядники бюджетних коштів (для установ, що фінансуються із Державного бюджету - це міністри чи керівники відомств, а для установ, що фінансуються з місцевих бюджетів – начальники управлінь та завідуючі відділами місцевих державних адміністрацій і виконкомів місцевих рад).
Кошторис доходів і видатків установи складається з двох основних розділів (див. додаток В):
І - “Доходи”. Він включає:
надходження коштів із загального фонду бюджету;
інші надходження (кошти за навчання та перепідготовку кадрів, проживання в гуртожитку, орендну плату, доходи від підсобних господарств тощо).
ІІ - “Видатки”. До його складу входять:
оплата праці працівників бюджетних установ;
нарахування на заробітну плату;
придбання предметів постачання і матеріалів та оплата послуг (предмети, матеріали, обладнання та інвентар; медикаменти та перев’язувальні матеріали; продукти харчування; м’який інвентар та обмундирування; оплата транспортних послуг та утримання автотранспортних засобів; оренда та експлуатаційні послуги; послуги зв’язку тощо);
видатки на відрядження;
оплата комунальних послуг та енергоносіїв (оплата теплопостачання, водопостачання, електроенергії, природного газу тощо);
капітальні видатки (придбання основного капіталу, капітальне будівництво, капітальний ремонт,