Податки на споживання – це обов’язкові платежі, що сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі споживання конкретних видів товарів чи послуг. Специфічною рисою податків на споживання є те, що вони справляються не в момент отримання доходу, а в процесі його використання. Такі податки запроваджуються, в основному, з метою поповнення доходів бюджетів та регулювання співвідношення між споживанням та нагромадженням.

Податки на майно – обов’язкові платежі, які справляються із конкретних власників рухомого чи нерухомого майна або в процесі передачі на нього власності.

За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки – це податки, що встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяги таких податків залежать від податкової бази.

Непрямі податки – це податки, які справляються до бюджету за допомогою цінового механізму, причому конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів, робіт та послуг і їх обсяг для окремого платника (носія податку) визначається обсягом споживання і не залежить від його доходів.

Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки – це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді й управління, і є обов’язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки – це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, і їх справляння є обов’язковим лише на певній території.

В залежності від порядку зарахування податки поділяються на регулюючі та закріплені (директивні).

Регулюючі податки – це податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів, тобто держава розподіляє їх між рівнями бюджетної системи. В якості регулюючих, в основному, виступають загальнодержавні податки.

Закріплені або директивні податки – це податки, які в повному обсязі надходять до певного, причому тільки одного, бюджету. В якості директивних можуть бути загальнодержавні і місцеві податки.

Будь-яка держава, встановлюючи перелік податків, що справляються на її території, формує певну податкову політику.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики.

Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців. Це досягається за умови наукового поєднання наступних критеріїв:

фіскальної достатності;

економічної ефективності;

соціальної справедливості;

стабільності;

гнучкості.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та обов’язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

Незважаючи на різновиди задіяних у світі податкових систем, існує низка принципів, які визначають науковий підхід щодо характеристики внутрішньої суті та суспільного призначення цього поняття. Побудову та формування оптимальних податкових систем необхідного розглядати щодо відповідності таким принципам:

- принципу вигоди та адміністративної зручності. Цей принцип наголошує на тому, що втрати добробуту в результаті сплати податків повинні відповідати тим вигодам, які платники отримують від суспільства. Суть адміністративної зручності полягає у тому, що податкова система має бути максимально зручною з точки зору механізму справляння податків як для платника, так і для податкових працівників;

- принципу платоспроможності. Цей принцип декларує, що тягар оподаткування повинен розподілятись у відповідності з платоспроможністю платника податку (обсягу доходу, споживання, вартості майна тощо);

- принципу визначальної бази. В основу побудови певної податкової системи повинна бути покладена економічна доктрина держави, яка ґрунтується на прогнозуванні обсягу видатків держави. Цей прогнозований показник і є визначальною базою для встановлення норми оподаткування в країні.

Система оподаткування в Україні складається з двох підсистем:

загальнодержавних податків і зборів;

місцевих податків і зборів.

До загальнодержавних податків і зборів належать:

- податок на додану вартість;

- акцизний збір;

- податок на прибуток підприємств;

- податок на доходи фізичних осіб;

- мито;

- державне мито;

- податок на нерухомість (проект);

- плата за землю;

- рентні платежі;

- податок на промисел;

- плата за торговий патент;

- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

- збір за геологорозвідувальні роботи, що проводяться за рахунок Державного бюджету;

- збір за спеціальне використання природних ресурсів;

- збір за забруднення навколишнього середовища;

- збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

- збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

- збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- єдиний податок для суб’єктів малого бізнесу та інші.

Місцевими податками є:

- податок з реклами;

- комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

- готельний збір;

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за участь у бігах на іподромі;

- збір за виграш у бігах на іподромі;

- збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

- збір за право використання місцевої символіки;

- збір за право проведення кіно- та телезйомок;

- збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

- збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з власників собак.

Податкова система, адекватна високому рівню розвитку економіки, повинна відповідати певним вимогам. Зокрема, забезпечити рівність по горизонталі, тобто однакові доходи в залежності від джерел їх отримання повинні