Бюджетний дефіцит.

Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, яке не обов’язково відноситься до розряду надзвичайних. В сучасному світі немає держави, яка б в ті чи інші періоди не стикалася б з бюджетним дефіцитом.

Бюджетний дефіцит - це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. В умовах ідеального стану економіки таке явище відсутнє, оскільки держава може оптимально співставляти обсяг своїх видатків у відповідності з фінансовими можливостями без будь-якої шкоди для суспільства.

Однак на практиці така ситуація спостерігається рідко, особливо коли держави переживають кризу в економіці.

Причини виникнення бюджетного дефіциту обумовлюються:

- надзвичайними подіями (війни, епідемії, стихійні лиха і т.д.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів, а звичайних резервів не вистачає;

- необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

- кризовими явищами в економіці, її розвалом;

- неефективністю фінансово-кредитних зв’язків;

- недосконалістю фінансового законодавства тощо.

В умовах, коли економіка країни розвивається динамічно і стабільно, бюджетний дефіцит, звичайно, в кількісно допустимих межах не є загрозливим. Його не слід зайво драматизувати, через те що в борг живуть і продовжують жити багато економічно розвинутих країн. Правда, при цьому кількість не повинна переходити в негативну якість, тобто сума отриманих державою в борг фінансових ресурсів не повинна перекладатись на економіку держави, на платників податків, супроводжуватись скороченням соціальних програм.

Таким чином, наявність бюджетного дефіциту у допустимих межах не є негативним явищем в умовах динамічного розвитку економіки, проте рівень дефіциту бюджету повинен знаходитися під постійним контролем державних органів.

В Україні у 80-90-х роках спостерігалось різке збільшення бюджетного дефіциту, що було обумовлено наступними негативними явищами:

- різким зниженням ефективності виробництва, що супроводжувалось скороченням обсягів валового внутрішнього продукту;

- значним зростанням та нераціональною структурою бюджетних видатків;

- неефективним функціонуванням бюджетного механізму, що не дозволило державі використовувати його в якості стимулу у розвитку економіки і соціальної сфери;

- недосконалістю і частими змінами фінансового законодавства, що сприяли невпевненості виробників у доцільності розширення виробництва і відтоку капіталу з України.

Ці та ряд інших причин сприяли дестабілізації економіки, зниженню доходів бюджету, значному збільшенню бюджетного дефіциту, що в свою чергу, призвело до нарощування інфляційних процесів, зростанню цін на товари та послуги, зниження матеріального добробуту населення та інших негативних явищ.

Дефіцит зведеного бюджету України у відсотках до валового внутрішнього продукту становив:

у 1992 році – 13,8 % у 1996 році – 4,9 %

у 1993 році – 5,1 % у 1997 році – 6,6 %

у 1994 році – 8,9 % у 1998 році – 2,0 %

у 1995 році – 6,6 % у 1999 році – 1,5 %.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Негативні наслідки великого бюджетного дефіциту нагально потребують здійснення системи заходів по його подоланню, проведенню активної фінансової політики, використання загальноприйнятих методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і видатків шляхом збалансованості Державного бюджету - сьогодні одне із головних завдань.

В умовах наявності бюджетного дефіциту держава зобов’язана обрати найбільш оптимальні джерела його покриття. У світовій практиці використовують два основних методи покриття: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг.

Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел.

Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових об’єднань та іноземних держав, а також безплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення.

Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України, доходи від операцій з цінними паперами тощо.

Наявність зовнішніх та внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Держава повинна здійснювати ефективний контроль та управління державним боргом.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки негативно відображається на економічній ситуації в державі. Тому Бюджетним кодексом визначено, що емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

Тобто, держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. Заходи у цьому плані сприяли б, з однієї сторони, збільшенню доходів бюджету, а з другої - скороченню державних видатків. До таких заходів можна віднести:

- перегляд напрямків направлення бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави, забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво;

- створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом застосування пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму;

- широке залучення в Україну іноземного капіталу;

- скорочення обсягів державного сектору економіки і, відповідно, бюджетного фінансування;

- зниження видатків на оборону і управління тощо.