Фінансові аспекти зовнішньоекономічної діяльності.

Фінанси зовнішньоекономічних зв’язків становлять невід’ємну частину фінансів держави. Особливістю фінансів зовнішньоекономічних зв’язків є те, що вони охоплюють відносини, які складаються з приводу утворення та використання грошових фондів, що формуються в зв’язку із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів світового ринку в іноземній, національній валютах та міжнародних платіжних засобах.

Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати держава, галузеві, міжгалузеві і територіальні структури управління (міністерства, відомства), виробничі об’єднання, підприємства різних форм власності тощо.

В Україні приватизовано близько 70% підприємств, більше половини працездатного населення зайнято в недержавному секторі, проте зовнішньоекономічною діяльністю займаються лише біля 15% загальної кількості господарюючих суб’єктів. Це пов’язано, насамперед, з неадаптованістю більшості підприємств до швидкозмінних ситуацій на зовнішньому ринку.

Включення України у світове економічне співтовариство - це не просто процес кількісного нарощування показників експортно-імпортних операцій. Це - цілеспрямоване створення такої економічної ситуації, коли вітчизняні господарські ланки зможуть витримувати конкуренцію іноземних фірм, зможуть знайти своє місце на західних ринках товарів і послуг.

Зовнішньоекономічні відносини України із зарубіжними державами здійснюються на основі взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання принципів міжнародного права.

Основними напрямами зовнішньоекономічної діяльності є: зовнішня торгівля, фінансово-кредитні відносини, техніко-економічні і науково-технічні зв’язки тощо.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності та основні вектори зовнішньоекономічної політики держави суттєво впливають на формування стратегічних і тактичних планів та прогнозів підприємств у цій сфері.

Зовнішньоекономічна політика являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення економікою даної країни певних переваг на світовому ринку та захист внутрішнього ринку від конкуруючих імпортних товарів.

Зовнішньоекономічна політика будь-якої держави повинна сприяти виконанню основного завдання – стимулювати чи обмежувати експорт або імпорт товарів з метою утворення позитивного сальдо по зовнішньоторговельних операціях та забезпечення додаткових надходжень коштів для розвитку національної економіки. Класифікація методів та інструментів регулювання експортно-імпортних операцій зображена на схемі (рис. 16).

Рис. 16. Класифікація методів та інструментів регулювання експортно-імпортних операцій.

Складовою зовнішньоекономічної політики є митна політика, яка може проводитись у формах протекціонізму або вільної торгівлі.

Політика вільної торгівлі передбачає відсутність обмежень в сфері зовнішньоекономічної діяльності, мінімізацію ставок мита та усунення нетарифних бар’єрів. Протекціонізм – це політика держави, що спрямована на захист національного виробника від іноземної конкуренції та стимулювання розвитку вітчизняної економіки.

На практиці більшість держав, які дотримуються принципів вільної торгівлі, при проведенні власної зовнішньоекономічної політики використовують різного роду обмеження, котрі поділяються на тарифні та нетарифні.

Основу тарифних інструментів становить митний тариф. Митний тариф у практичній економічній політиці – це систематизований перелік мит, якими обкладаються товари при імпорті або експорті з даної країни. В перехідній економіці він може бути ефективним інструментом економічної політики держави, оскільки впливає не лише на сферу зовнішньоекономічних відносин, а й на стан економіки країни загалом. Така масштабність дії тарифу пояснюється його функціональними можливостями: по-перше, захищати національних виробників від іноземної конкуренції; по-друге, бути джерелом надходжень коштів до Державного бюджету; по-третє, поліпшувати умови виходу національних товарів на світовий ринок; по-четверте, позитивно впливати на стан платіжного балансу країни.

Нетарифні обмеження імпорту - комплекс заходів обмежуючо-заборонного характеру, які перешкоджають проникненню закордонних товарів на внутрішній ринок. Сюди відносяться паратарифні заходи, міри по контролю за цінами, фінансові заходи, автоматичне ліцензування, кількісний контроль, монополістичні та технічні заходи.

Паратарифні засоби регулювання зовнішньої торгівлі - це платежі і збори, що стягуються з товарів, перетинаючих митний кордон країни; збільшують вартість експорту на додаткову величину зверх мита (податок на додану вартість, акцизний збір, особливі види мита).

До особливих видів мита відносяться антидемпінгове, компенсаційне та спеціальне мито.

Антидемпінгове мито застосовується для захисту внутрішнього ринку від імпорту товарів по демпінгових цінах, які є нижчими від цін національного виробника аналогічних товарів, або нижчими від світових цін. Демпінг є по своїй суті характеристикою певного типу поведінки окремої фірми, яка намагається отримати перевагу на ринку іншої країни шляхом дискримінаційних цінових домовленостей, спираючись при цьому лише на власні фінансові кошти. Існують різні види демпінгу, серед яких найбільш небезпечними є монополізуючі.

Окрім демпінгу, досить поширеним у світовій практиці методом недобросовісної конкуренції є надання державою експортних або імпортних субсидій підприємствам з метою підвищення їх конкурентоздатності. Експортна субсидія - це певна сума грошей, яку держава сплачує національному виробнику для заохочення експорту товарів та послуг. Імпортна субсидія представляє собою певну суму, яку держава надає на безповоротній основі вітчизняному товаровиробнику для підвищення конкурентоздатності його продукції на внутрішньому ринку і захисту від конкуренції іноземних товарів. Тут має місце цінова дискримінація, яка принципово відрізняється від демпінгу тим, що базується не на власних фінансових ресурсах, а на державних субсидіях, котрі надаються урядом в прямій чи опосередкованій формі. Державні субсидії є прихованим методом регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який досить важко виявити. Ефективним інструментом захисту від такого роду імпортних товарів є компенсаційне мито.

Компенсаційне мито є особливим видом мита, що вводиться у разі: ввезення на митну територію товарів, при виробництві або експорті яких прямо або побічно використовувалась субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняним виробникам; вивезення за межі митної території товарів, під час виробництва або під час експорту яких прямо чи побічно використовувалась субсидія, і якщо таке вивезення завдає шкоди державним інтересам.

Спеціальне мито може вводитись як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію країни в такій кількості або за такими умовами, які загрожують нанести шкоду вітчизняним виробникам; як захід попередження щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, котрі порушують загальнодержавні інтереси в цій