Особливі види мита можуть вводитись лише після спеціального розслідування, яке проводиться у встановленому порядку Міністерством економіки, Державною митною службою та Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі. Ставка особливого мита встановлюється окремо у кожному випадку.

Квотування – це встановлення кількісних обмежень щодо експорту та імпорту продукції. Квоти бувають: глобальні, групові та індивідуальні.

Глобальні квоти встановлюються щодо конкретного товару без зазначення країн куди товар експортується, або з яких товар імпортується. Групові квоти встановлюються з визначенням групи країн, куди товар експортується, або звідки імпортується. Індивідуальні квоти встановлюються щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар експортуються або звідки імпортуються.

Ліцензування – введення спеціальних дозволів (ліцензій) на експорт чи імпорт товарів, які видаються на розсуд відповідних органів влади або на основі певних критеріїв. Ліцензії є відкриті, генеральні та разові. Відкрита (індивідуальна) ліцензія - це дозвіл на експорт чи імпорт товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу. Генеральна - дозвіл на експортні або імпортні операції по певному товару та/або з певною країною протягом дії режиму ліцензування по цьому товару. Разова ліцензія являє собою разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на необхідний період.

Добровільні експортні обмеження - обмеження країною-експортером поставок товарів і послуг, обумовлене угодою, з метою уникнення більш жорстких протекціоністських заходів з боку країни-імпортера.

Окреме місце в адміністративних методах нетарифного регулювання відведено технічним бар'єрам. Технічні бар’єри – це вимоги дотримання національних стандартів. Близько 40 законодавчих актів України, що направлені на захист прав споживачів, складають основу національної системи стандартизації. Технічні бар’єри реалізуються через наступні види контролю: ветеринарний, фітосанітарний, екологічний, санітарно-гігієнічний, контроль за ввезенням металобрухту чорних і кольорових металів, гемологічний та експортний контроль. Завдяки технічним бар'єрам ринок України не став звалищем неякісної і небезпечної продукції.

Ембарго - це часткова або повна заборона на торгівлю. Раніше в економічній літературі використовувався термін "Економічна блокада", що передбачала включення всіх тарифних та нетарифних бар'єрів з метою подавлення економіки окремо взятої країни. В 60-х роках США застосувала економічну блокаду у відношенні Куби.

Іншою складовою зовнішньоекономічної політики є валютне регулювання, тобто сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями та державою у сфері валютних відносин.

Валюта (в перекладі з латинської “valute” означає “вартість”) являє собою грошову одиницю, що використовується доля вимірювання величини вартості товарів. Поняття “валюта” вживається у трьох значеннях: як грошова одиниця країни та її типи (золота, кредитно-паперова, срібна); як іноземна валюта (грошові знаки іноземних країн); як міжнародна грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (євро, СДР).

Сучасна валюта поділяється на вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану.

Виділяють також національну валюту (грошову одинцю країни, яка використовується у зовнішньоекономічних розрахунках з іншими країнами) і резервну валюту (національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовується у міжнародних розрахунках: американський долар, англійський фунт стерлінгів, японська ієна, німецька марка).

Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях: міжнародному та національному. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на Міжнародний Валютний Фонд, який у своїй діяльності керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні валютне регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає в дотриманні валютного законодавства країни при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться Національним банком, Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Валютне регулювання, в основному, здійснюється у наступних формах:

Девальвація – це зниження обмінного курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. Об’єктивною основою для здійснення девальвації є завищення офіційного валютного курсу в порівнянні з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.

Причини девальвації:

нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах;

нестабільність платіжних балансів;

нестабільність світової економіки.

Наслідки девальвації:

стимулювання експорту;

стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку;

підвищення конкурентноздатності країни на світовому ринку.

Ревальвація – це підвищення курсу національної валюти по відношенню до імпортних валют.

Наслідками ревальвації є:

стимулювання імпорту;

утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту;

приплив імпортних інвестицій.

Валютна інтервенція – це операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави.

Наслідками валютної інтервенції є:

зміна попиту і пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку;

кореляція обмінних курсів валют.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через “своп” - угоди);

за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

Однією із форм валютного регулювання є також встановлений державою порядок розподілу валютних доходів підприємств – суб’єктів зовнішньо-економічної діяльності.

Зокрема, до 1991 року українські підприємства-експортери продавали державі 40% отриманої валютної виручки, яка йшла на погашення зовнішнього боргу України.

З 1992 року для підприємств були встановлені диференційовані нормативи обов’язкових відрахувань у валютні резерви держави (від 15% до 70%), і розмір цих нормативів залежав від виду продукції, що йшла на експорт.

З 1993 року в Україні почав діяти єдиний норматив, а саме: держава викуповувала у підприємств за офіційним курсом (а був він тоді надто заниженим) 50% валютної виручки.

В 1994 році відбулася певна лібералізація в розподілі валютних доходів. Із 50% валюти, яку держава вилучала, 10% ішло на поповнення валютного резерву і 40% надходило на біржу. Весь цей продаж здійснювався за офіційним курсом, який був максимально наближеним до ринкового.

З 1997 року обов’язковий продаж валюти було відмінено. Але, у зв’язку з фінансовою кризою в Росії, у 1998 році