Основними формами міжнародних економічних відносин України у галузях матеріального виробництва є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, створення спільних підприємств, міжнародних господарських об’єднань, центрів для підготовки спеціалістів тощо. Проте найпоширенішою формою міжнародної економічної співпраці продовжують залишатися спільні з іноземними учасниками підприємства.

Створення спільних підприємств має ряд переваг в порівнянні з використанням інших форм економічного співробітництва. Перш за все, це:

довгостроковість угод про спільне підприємництво;

обмеження підприємницького ризику: при невдачах спільного підприємства учасник ризикує не всім капіталом, необхідним для даного проекту, а тільки своєю часткою, обмеженою вкладом в статутний капітал;

спільне підприємство нерідко виявляється єдиною можливістю проникнення іноземної фірми на місцевий ринок, оскільки без місцевого учасника організувати справу або неможливо, або надзвичайно важко;

через спільне підприємство іноземному партнеру легше утверджуватися на місцевому ринку, забезпечувати зв'язок з місцевими постачальниками, органами влади, банківськими структурами;

спільні підприємства забезпечують найбільшу соціальну ефективність співробітництва, оскільки працівники спільного підприємства мають, як правило, більш високу соціальну захищеність в порівнянні з працівниками національних підприємств аналогічної кваліфікації.

Серед аналізу фінансових ресурсів спільного підприємства зупинимося детальніше на особливостях формування статутного капіталу.

Оскільки закон дозволяє учасникам вносити в якості внеску до статутного капіталу майно та майнові права з оцінкою цього майна і цих прав, то варто відмітити, що користуватися цією можливістю потрібно з великою обережністю. Справа в тому, що для іноземного учасника ситуація принципово різниться. Внісши гроші в статутний капітал підприємства, він уже прямо зацікавлений, щоб підприємство закупило необхідне йому обладнання та інше майно якнайдешевше - від цього залежить загальний прибуток підприємства і розмір частки іноземного учасника в ньому. Навпаки, внісши майно, іноземний учасник зацікавлений оцінити його якнайдорожче - в цьому полягає його економія на своєму внеску в статутний капітал спільного підприємства. З іншого боку, український учасник іноді не здатний твердо відстоювати свою позицію при оцінці майна, яке вноситься іноземним партнером, - адже мова не йде, здавалося б, про придбання цього майна за власні гроші.

Але може статися, що іноземний учасник раптом вирішив вийти з підприємства, тоді він отримує право на повернення свого вкладу в грошовій чи товарній формі, і весь договір про спільне підприємство миттєво перетворюється в звичайний договір купівлі-продажу, умови якого до того ж продиктовані уже заздалегідь.

Особливо важливо мати на увазі всі ці міркування при прийомі у вигляді внеску до статутного капіталу спільного підприємства різного роду майнових прав, на які ринкових цін немає і “якість” яких важко перевірити (в зв’язку з чим їх оцінка іноземним партнерам буває, як правило, досить завищена).

Зважаючи на це, вчені-економісти пропонують прибуток спільного підприємства розподіляти не пропорційно часткам партнерів у статутному капіталі (як це практикується сьогодні), а з урахуванням ступеня активності різних частин статутного капіталу в процесі виробництва і отримання прибутку. Це підвищило б зацікавленість іноземних інвесторів у внесенні до статутного капіталу прогресивної техніки і технологій, “ноу-хау”, використання яких підвищило б конкурентоспроможність виробленої продукції.

Доходи нерезидентів, отримані в Україні, оподатковуються за ставкою 30%.

Порядок розподілу прибутку спільного підприємства здійснюється у відповідності із статутом та чинним законодавством (рис. 17).

Рис. 17. Схема розподілу чистого прибутку підприємства з іноземними інвестиціями.

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їхніх прибутків в іноземній валюті, отриманих на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Проте на сучасному етапі розвитку економіки України переказ прибутків іноземним учасником за кордон - явище не досить поширене. Іноземні інвестори значну частину своїх прибутків реінвестують в українську економіку. На відміну від України, багато зарубіжних країн різними способами обмежують вивезення капіталу. Наприклад, в Аргентині, Чілі, Коста-Ріці заборонена репатріація капіталу протягом трьох років з часу внесення інвестицій. У Перу гарантується вільна репатріація прибутку після сплати податків, але не більше 20% загального обсягу вкладених коштів.

Таким чином, у сфері зовнішньоекономічної діяльності держава повинна проводити досить виважену фінансову політику, яка б сприяла стимулюванню економічних процесів та відповідала пріоритетам загальнодержавної політики.