враховує інтереси лише однієї сторони - перевізника, що є порушенням конституційних положень про недопущення зловживання монопольним становищем і захист конкуренції (ст.42 Конституції України) [1], визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом (ст.41 Конституції України) [1]. Мова йде про оплату клієнтом часу, витраченого залізницею на маршрутизацію; відстані, яка розраховується не за найкоротшим шляхом, а відповідно до планів формування потягу, подвійного включення в оплату користування вагонами сум плати за початково-кінцеві операції.
Розділ 3. Контроль за дотриманням порядку визначення цін і відповідальність за його порушення
3.1. Правова форма здійснення контролю
Контроль за додержанням державної дисципліни цін є од-ним з видів державного контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів. Державний контроль за цінами здійснюється голов-ним чином при встановленні і застосуванні державних фіксова-них та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законо-давства.
Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійсню-ють спеціальні органи — державні інспекції з контролю за ціна-ми, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за ціна-ми, що функціонує у складі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України [23]. В умовах переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок ос-новних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог законодавства про захист еконо-мічної конкуренції.
Закон України «Про ціни і ціноутворення» [3] не регулює де-тально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить нор-му, відповідно до якої державні органи, що здійснюють конт-роль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом Украї-ни «Про державну податкову службу в Україні» [6], крім повнова-жень, передбачених пунктами 6—9 ст. 11 вказаного Закону. Ви-ходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами суттєво відрізняються, в Законі України «Про ціни і ціноутворення» [3] до-цільно повніше і детальніше визначити правовий статус держав-них органів з контролю за цінами.
Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право [27]:—
здійснювати на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;
одержувати від службових осіб у письмовій формі пояс-нення, довідки, відомості з питань, що виникають під час пере-вірок;
обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні
приміщення підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;
вимагати від керівників та інших службових осіб підпри-ємств, установ, організацій усунення виявлених порушень зако-нодавства про ціни;
зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валют-ними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні
документальної перевірки та в інших передбачених Законом ви-падках;
накладати адміністративні штрафи на керівників та інших
службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення
державної дисципліни цін.
Закон зобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення конт-ролю за правильністю встановлення і застосування цін.
Деякі автори пропонують відродити Агентство з цін, що існувало раніше, до складу якого як структурний підрозділ увійшла б Державна інспекція з контролю за цінами. Компетенцію Агентства могли б складати два блоки повноважень: аналітичний блок - проведення моніторингу цін, дослідження динаміки цін та її причин; управлінський блок - підготовка науково обґрунтованої концепції розвитку цінової політики та її реалізація. Територіальні відділення Агентства, в межах їхньої компетенції, було б доцільно наділити повноваженнями з визначення регіональної цінової політики, що формувалася б виходячи з основних положень програми соціально-економічного розвитку регіону. Крім того, для ефективного управління ціноутворенням на місцях доцільно було б щодо територіальних відділень Агентства з цін запровадити режим подвійного підпорядкування - центральному апарату Агентства, який встановлює основні пріоритети розвитку цінової політики держави, і обласним державним адміністраціям. При такому підході забезпечувалася б узгодженість дій Агентства з цін та регіональних органів. Орган державного управління ціноутворенням, у свою чергу, одержав би можливість вчасно й ефективно реагувати на диспропорції, що виникають у регіоні.
3.2. Відповідальність за правопорушення у сфері ціноутворення та застосування цін
Порушники порядку ціноутворення несуть відповідальність, передбачену Господарським кодексом України [2, ст. 216] і Законом України «Про ціни і ціноутворення» [3]. Підставою відповідальності в сфері ціноутворення є порушення суб'єктом господарювання встановленої дисципліни цін. Однак зараз діє й Інструкція про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затверджена наказом Міністерства економіки та європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України №298/519 від 3.12.2001 р [8]. Цією Інструкцією встановлюються інші види санкцій, які можуть застосовуватись за правопорушення в сфері ціноутворення — економічні і фінансові (штрафні), а також визначаються підстави відповідальності. Таке положення суперечить ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України [2], яка передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. З метою недопущення розширювального розуміння заходів відповідальності за правопорушення в сфері ціноутворення дослідниками пропонується Інструкцію про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами визнати такою, що втратила чинність з прийняттям Господарського кодексу України.
Вибір санкцій, які можуть застосовуватись до порушників цінової дисципліни, залежить від того, яким органом контролю (Державною інспекцією з контролю за цінами України, Антимонопольним комітетом України) виявлене правопорушення і