Пенсійний фонд України;—

Фонд соціального страхування України;—

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;—

Державна інноваційна компанія та ін.

Компанії зі страхування життя та пенсійні фонди випускають боргові зобов'язання (пасиви) у формі ануї-тету, які їхні клієнти прагнуть використовувати на покриття непередбачуваних витрат у майбутньому. Пенсійні фонди забезпечують своїх клієнтів грошови-ми засобами після виходу на пенсію. Компанії, що зай-маються страхуванням життя, пропонують застрахова-ним вибір між ануїтетом і одноразовою виплатою.

Внески у пенсійні фонди та страхові премії (вне-ски) зі страхування життя клієнти здійснюють впро-довж тривалого періоду (подекуди десятки років), перш ніж почнуть отримувати ануїтет або одержать одноразову страхову суму при довгостроковому стра-хуванні життя.

Названі вище посередники використовують грошові внески своїх клієнтів на придбання різноманітних активів (акцій та облігацій) корпорацій, короткостро-кових державних цінних паперів, видають позики під заставу нерухомості (найчастіше корпораціям).

Чинне страхове законодавство України забороняє страховикам виступати позичальниками на кредитно-му ринку, хоча світова практика свідчить про те, що саме страхові компанії та пенсійні фонди займають на-ступне після комерційних банків місце за обсягом ре-сурсів, що пропонуються на кредитному ринку.

Взаємні фонди приймають кошти від фізичних осіб і вкладають їх у звичайні акції, облігації корпорацій, короткострокові комерційні векселі та муніципальні цінні папери.

Фізична особа, яка вклала кошти в ці фонди, володіє певною їх часткою і має право в будь-який момент продати цінні папери фондові.

Взаємний фонд грошового ринку — різновид взаєм-них фондів, коли акціонери мають право виписувати чеки з певними обмеженнями суми, що забезпечує функціонування акцій фонду на фінансовому ринку подібно до чекових депозитів, які приносять процен-ти. Залучені кошти інвесторів використовують для при-дбання короткострокових (до 60 днів) цінних паперів високої якості. Отримані проценти виплачуються ак-ціонерам фонду.

Функції фінансових і кредитних посередників

Фінансові й кредитні посередники виконують важ-ливі функції на кредитному ринку:—

зменшують асиметричність інформації;—

знижують рівень ризику;—

зменшують операційні витрати;—

збільшують місткість кредитного ринку;

сприяють розвитку конкурентних сил на кре-дитному ринку.

1.3. Зміст та теоретичні концепції грошово-кредитної(монетарної) політики.

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це су-купність форм та засобів державного впливу на про-позицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Головним завданням монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку еко-номічних агентів і забезпечення відповідної пропо-зиції грошей, яка б відповідала запланованому зрос-танню обсягу виробництва без загрози стабіль-ності національної валюти та грошово-кредитно-го ринку в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової.

Крім того монетарна політика покликана вирішу-вати такі завдання:—

поліпшувати структуру грошової маси;—

розширювати сферу застосування безготівкових розрахунків;—

забезпечувати зростання обсягів валютних ре-зервів центрального банку (НБУ);—

забезпечувати економічно обґрунтуванні! рівень обмінного курсу національної грошової одиниці (гривні).

Теоретичною основою здійснення грошово-кредитної політики є кейнсіанська та монетаристська концепції, які по-різному визначають її дієвість, та механізми впливу на макроекономічну ситуацію

За кейнсіанською та монетаристською концепція-ми центральною проблемою грошової політики є мані-пулювання грошовою пропозицією (Ms) з метою впли-ву на найважливіші макроекономічні параметри.

Визначення пропозиції грошей

Згідно з кейнсіанською концепцією грошової по-літики:—

грошова політика менш впливова, ніж бюджет-но-податкова;—

зміна грошової пропозиції (Ms) може впливати на сукупні витрати (AD) опосередковано через зміну ставки процента (i);—

існують певні обмеження впливу грошової про-позиції (Ms) на ставку процента (i), а ставки процента — на рівень інвестицій (I).—

коливання грошової пропозиції (Ms) змінює став-ку процента (i), яка визначає рівень інвестування, а інве-стиції (І) як елемент сукупних витрат впливають на су-купний попит (AD) і рівноважний обсяг виробництва (Y).

Відповідно до монетаристської концепції грошо-вої політики:—

зростання грошової маси (Ms) призводить до зро-стання темпів інфляції (P);—

зміна грошової пропозиції (Ms) безпосередньо впливає на сукупні витрати (AD), бо за основу береть-ся рівняння обміну MV=PY;—

маніпулюючи грошовою масою, не можна впли-нути на ставку процента;—

головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою пропо-зицією, а структурні зміни економіки, розширення ви-робничих можливостей.

Здійснення грошово-кредитної політики потребує пев-них засобів та інструментів впливу на економіку.

Інструменти грошово-кредитної політики

1. За характером впливу на економіку:—

стимулювання кре-дитної емісії (кредитна експансія);

стримування кредит-ної емісії (кредитна ре-стрикція).

2. За формою впливу:—

адміністративні (пря-мі ) інструменти (дирек-тиви, інструкції та інше, мета яких вплив на діяль-ність кредитних установ);

ринкові (непрямі) ін-струменти (способи впли-ву центрального банку на грошову пропозицію (Ms) шляхом формування пев-них умов на грошовому ринку та ринку капіталів).

3. За характером параметрів—

кількісні інструменти (впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків);

якісні інструменти (пряме регулювання вартості банківських кредитів).

4. За строками впливу—

короткострокові інстру-менти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;

довгострокові інстру-менти (діють від одного ро-ку і більше з метою фінан-сової стабілізації та сприян-ня довгостроковому еконо-мічному зростанню).

Грошово-кредитна політика визначається урядом країни, але в життя запроваджується центральним банком.

Розділ ІІ. АНАЛІЗ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ.

2.1. Центральний Банк України та комерційні банки, їх основні функції і здійснювані операції.

Основні функції Національного банку України:

1) емісія готівки та організація грошового обігу;

2) функція "банку банків";

3) функція "банкіра уряду";

4) здійснення грошово-кредитної політики;

5) здійснення валютного регулювання;

6) забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

7) забезпечення безперебійної роботи платіжної си-стеми;

8) представлення інтересів України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародни-ми фінансовими установами.

1. Центральному банку належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. НБУ розроб-ляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезен-ня, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для комерційних банків, підприємств та організацій.

2. Функція "банку банків" означає:—

ЦБ є кредитором останньої інстанції для комер-ційних