Розділ ІІI. ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ВДОСОНАЛЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.

В Україні існують проблеми з банківською і грошово-кредитною системою. Україна ще й досі не має ефективної ринкової банківської системи, яка була б джерелом економічної організації. Чинна банківська система за своєю природою є лихварською. Вона не постачає виробництву необхідної кількості грошей, банківська система не забезпечує дешевої та швидкої системи розрахунків, а свій зиск отримує не завдяки високоякісному обслуговуванню підприємств, а внаслідок стягнення здирницьких процентів. Головні свої зусилля вона скеровує на співпрацю не з виробництвами, а з посередницькими структурами (нерідко тими, що торгують контрабандними товарами). Форми і методи роботи наших банків, зокрема, у сфері обслуговування клієнтів, архаїчні, дорогі й незручні. Вони так і не спромоглися стати надійними партнерами підприємств.

Слід відмітити, що ФРН під час грошової реформи 1948 р. не лише замінила старі грошові знаки на нові (ми також це зробили, хоч і в гірший спосіб), а й відразу розв'язала цілий комплекс завдань, пов'язаних із соціальною сферою, структурною перебудовою, кредитуванням народного господарства. Був створений спеціальний банк - Кредитна установа для відновлення, який надавав середньо- та довгострокові кредити. Потреби розвитку промисловості обслуговував спеціально створений Промисловий кредитний банк, а аграрну сферу - два центральні банки розвитку сільського господарства.

Завдяки функціонуванню Промислового кредитного банку здійснювався рівномірний розподіл тягаря переходу до вільного ринку між галузями. На підтримку галузей промисловості ФРН (вугільна, металургійна, електроенергетика), які були вилучені зі сфери вільного ринку, підприємства інших галузей відраховували обов'язкові одноразові внески (загалом їх обсяг становив DM 1 млрд.), які банк надавав у вигляді інвестиційних кредитів цим "неконкурентним" галузям. Таким чином вирівнювалися умови діяльності різних секторів економіки, не допускалася їхня вимушена збитковість.

Дія ринкових сил у повоєнній Німеччині певною мірою врівноважувалася чітко визначеними орієнтирами соціальних програм. Варто зазначити, наприклад, що в той період у країні діяв закон про пом'якшення соціальних злиднів, згідно з яким надавалася допомога потерпілим у роки війни та біженцям.

На жаль, наші керівники НБУ, які часто повторюють, що запозичили німецьку модель банківської системи, не довели справу до кінця. В результаті Україна фактично не має Центрального банку, а НБУ не став представником держави в банківській системі і захисником національних інтересів. У країні відсутні потужні контрольні органи за діяльністю банків, що створює сприятливе середовище для різного роду зловживань, яких, за свідченнями правоохоронних органів, у банківській сфері найбільше.

У сфері валютної політики Національний банк ставить задачу мати реальний курс української гривні відносно вільно конвертованих валют на рівні збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі й упорядкування ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно з заходами для стабілізації внутрішнього грошового обігу НБУ здійснює скорочення звертання на території України іноземної валюти як засіб платежу.

У найбільш узагальненому виді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що почав роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

Першочерговою умовою розвитку і функціонування валютного ринку на нинішньому етапі є зміна існуючого порядку обов'язкового продажу валютних надходжень. Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 9 лютого 1993 р. було передбачене впровадження стовідсоткового продажу експортного валютного виторгу. Це, по досвіду країн - членів МВФ (таких, як Кіпр, Чехія, Словаччина, Греція, Ірландія, Південна Корея, Норвегія, Польща, Португалія), дозволяє значно збільшити обсяг пропозиції валюти на валютному ринку і створює більш ґрунтовну базу для визначення курсу національної грошової одиниці і рівні умови для всіх підприємств, оскільки банки повинні продавати валюту всім імпортерам. Але одержання зазначеного ефекту можливо за певних умов: існуванні налагодженого ринкового механізму функціонування економіки і розвиненості інфраструктури валютного ринку. У реальних умовах функціонування економіки України, що характеризується скорочення обсягів виробництва на грані його колапсу, повсякденним дефіцитом сировини вітчизняного виробництва і, отже, підвищення попиту на валюту для його імпорту, малими обсягами вітчизняного експорту, обумовленими неконкурентоспроможністю продукції, упровадження стовідсоткового продажу експортного виторгу підприємствами дає протилежний ефект. Як свідчить досвід, надходження на міжбанківський валютний ринок зменшуються внаслідок приховання виторгу підприємствами шляхом перекладу її на рахунки закордонних партнерів, переходу на бартерні постачання і просто кримінальними способами, а також унаслідок прямого згортання експорту, що стає невигідним. Тому більш доцільним у реальних умовах є обов'язковий продаж лише частини валютного виторгу, що зберігає зацікавленість підприємств в експорті. При цьому визначена частина від обов'язкового продажу повинна гарантоване призначатися для формування Офіційного валютного резерву України. Це є необхідною умовою первинного нагромадження засобів Офіційного валютного резерву до мінімального рівня, що дозволить здійснювати підтримку курсу національної валюти і міжнародної ліквідності стосовно представлених Україні кредитам. Після досягнення мінімального рівня засобів валютного резерву можливими є відмовлення від обов'язкового продажу і перехід до вільної покупки валюти в залежності від кон'юнктури внутрішнього валютного ринку і наявність карбованцевої (гривневої) маси.

Програма розвитку валютного ринку України передбачає: політику стимулювання експорту; заохочення припливу і скорочення відтоку іноземної валюти за рахунок проведення політики на скорочення некритичного імпорту; досягнення позитивного сальдо платіжного балансу.

Серед основних причин, що спричиняють порушення у функціонуванні грошово-кредитної системи,