3. Кейнсіанська функція споживання

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на спо­живання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S), тобто

Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не споживається.

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання:

C=C(Y-T).

Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі.

Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді:

де: а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:

де: ? С — приріст споживчих витрат;

? Y — приріст використовуваного доходу.

MPC набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова оди­ниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не спожи­вається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометрич­ної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (мал. 1).

Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це відношення APC = C / Y обсягу споживання до величини використовуваного доходу:

Найпростіша функція заощадження має вигляд:

де S - величина заощаджень у при­ватному секторі; а - автономне спо­живання; (1-b) — гранична схильність до заощадження; Y - доход; Т - податкові відрахування.

Гранична схильність до заощадрсення (MPS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу:

де ? С - приріст заощаджень;

? Y — приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково за­ощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксо­вим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується.

На відміну від Дж.Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.

4. Сукупне споживання та заощадження

Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – гранична схильність до заощадження. Гранична схильність до заощадження визначається як частка кожного додаткового долара доходу, що йде на додаткове заощадження.

Чому гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження співвідносяться як дзеркальні двійники? Згадаймо, що доход дорівнює споживанню плюс заощадження. Це означає, що кожен додатковий долар доходу має бути поділений між додатковим споживанням і додатковим заощадженням. Так, якщо гранична схильність до споживання становить 0.85, то гранична схильність до заощадження має дорівнювати 0.15.

Уявіть, що є економіка, де кількість населення і рівень валового внутрішнього продукту упродовж певного часу незмінні. Кожна людина у такій економіці пройшла б через життєвий цикл заощадження і витрачання набутого, показаний на малюнку № 1. Хоча економіка, як єдине ціле, не заощаджувала. І будь-який момент заощадження людей, що працюють, точно “погашалися” б витратами заощаджень пенсіонерів. Та якби населення зростало, молодших за віком було б більше, ніж старих, стане в цілому заощаджувати більше, ніж витрачали зібраного, а економіка мала б чисті заощадження. Отже, величина сукупного споживання частково залежить від поділу населення за віком. Вона також залежить від таких характеристик економіки, як середній вік виходу на пенсію, та від наявності чи відсутності в країні програми соціального забезпечення. Такий досить дивний підтекст цієї теорії вказує на плідність її аналітичного підходу.

Окремі економісти стверджують, що такі демографічні фактори допомагають пояснити чому норми заощаджень домогосподарств у Японії значно вищі, ніж у Сполучених Штатах. Оскільки, відсоток людей похилого віку в Японії швидко зростає, деякі економісти сподіваються, що норма заощаджень у Японії на кінець століття почне знижуватися.

Однією з найголовніших у всій макроекономіці є функція споживання. Функція споживання розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття, що запроваджено Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.

Функцією споживання можна подати у вигляді графіка № 1, на якому зображено сім рівнів доходу, що подані у таблиці № 2. Використовуваний доход (стовпець 1 з таблиці № 2) викладено по горизонтальній, а споживання сімей (стовпець 3) – по вертикальній. Кожне поєднання “доход – споживання” показане точкою, точки з’єднані гладкою кривою.

Зв’язок між споживанням