Значну вагу Кене приділяв складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з річним періодом обігу.

У витрати в-ва щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином, Кене підійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але узагальнюючих понять основного і оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути в-во як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, де створюють “чистий продукт”), “клас власників”, до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі, “безплідний клас” – всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класі тільки повертає витрати на в-во і нічого понад це не створює.

Кене проаналізував можливості простого відтворення в націон. масштабі екон. зв’язків між класами. До нього, відтворення ніхто не досліджував.

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга, у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатства”.

3. Екон. теорія меркантилізму.

В період розвитку феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється перша система екон. поглядів – меркантилізм.

Основними рисами М є: 1) багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю. 2) держава вважається тим багатшою, чим більше грошей вона має. 3) накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння. Така особливість М об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.

В своєму розвитку М пройшов 2 етапи: 1) з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система. 2) друга пол. XVI-XVII (І. половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) М, який одержав назву мануфактурної системи.

Основними представниками раннього меркантилізму були: в Англії – Вільям Стаффорд, в Італії – Гаспар Скаруффі.

А представниками пізнього: в Англії – Т.Ман та Джем Стюард, в Італії – Антоніо Серра та Антоніо Джевонезі, у Франції – Антуан Монкрет’єн та Жан Кольбер. В багатьох питаннях погляди ранніх та пізніх М-істів є як схожі, але й є суттєві відмінності.

Спільним є: *дослідження багатства та його джерел; *зосередження уваги на сфері обігу; *відстоювання інтересів раннього капіталу.

Але якщо ранні М-сти ототожнювали багатство з грошима, то пізні – під багатством розуміли надлишок продуктів, які мають на зовнішньому ринку перетворюватися на гроші. Виходячи з цього ранні М-сти з метою збільшення багатства проповідували накопичення скарбів, а пізні – виступали за розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема посередницької, а також були прихильниками розвитку мануфактури.

Ідеї раннього М ґрунтувалися на теоріях грошового балансу, а пізнього на теорії торговельного балансу.

Пізні М-сти в грошах бачили не тільки засіб накопичення (як ранні), а також засіб обігу, можна сказати, що саме вони тлумачили гроші як капітал, виступаючи за необхідність їх Рузу (Г – Т – Г’).

Представники М. займалися збиранням опису та класифікацією фактів. Категорії екон. науки в той час були ще не з’ясовані, кони визначалися поступово. Накопичення і класифікація фактів були необхідні для з’ясування категорій.

Метод слідування від конкретного до абстрактного був неминучим в період виникнення екон. науки.

Значення М полягає ще в тому, що він являє собою не тільки першу спробу аналізу суспільно-екон. відносин, , що існували, а й обґрунтування ___________

4. Предмет і завдання вивчення історії екон. вчень.

Економічне життя сус-ва вивчається системою екон. наук – це науки про загальні закони екон. розвитку, галузеві екон. науки, науки, що вивчають конкретні процеси і явища, науки про народне гос-во і екон. думку. Кожна з них має свій предмет, яколо досліджуваних питань. Екон. думка людства пройшла довгий шлях від появи певних уявлень про явища господарюючого життя, окремих ідей, висловлювань, поглядів екон. характеру до формування екон. теорії, вчень. Саме ці теорії, їх виникнення, розвиток та зміна інших теорій є предметом дослідження історії економічних вчень.

Історія екон. вчень на відміну від історії екон. думки має більш вузький предмет, а саме тільки ті екон. погляди, що склалися в певну систему.

Система екон. поглядів – це сукупність екон. ідей, що роз’яснюють сутність певного кола явищ взаємопов’язаних між собою та виникаючих, як наслідок відображення у свідомості виробничих відносин.

Курс історії екон. вчень безпосередньо примикає до політекономії і довічно доповнює його.

Прослідкувавши історичний розвиток екон. ідей, з’ясувавши як і в яких умовах розвивалася екон. наука, можна більш повно зрозуміти та засовїти положення політекономії, осягнути генезис категорій і законів, зробити порівняльний аналіз їх тлумачень.

Мета курсу – поглиблене вивчення та творче осмислення основних етапів і напрямів в розвитку екон. вчень.

Історія екон. вчень розкриває передумови та закономірності еволюції світової екон. науки, систематизує екон. знання і дає їх аналіз. Вона висвітлює екон. концепції головних шкіл і напрямів екон. думки, знайомить з досягненнями видатних вчених-економістів. Таким чином, основні завдання курсу такі: 1) поглиблення знань з екон. теорії. 2) формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку екон. думки. 3) аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в екон. теорію. 4) розгорнута х-ка сучасних екон. теорій. Історія екон. вчень має велике значення для оволодіння культурою екон. мислення, розуміння його альтернативи та для творчого