Отже, структура виробничих відносин суспільства включає в себе соц.-екон. та організаційно-екон. відносини. Основою всіх виробничих відносин виступають відносини власності. В сукупності всі ці відносини складають систему виробничих відносин суспільства.

Види виробничих відносин: 1) орган.-екон.: поділу праці, спеціалізації, кооперування, комбінування, організації і управління. 2) соц.-екон.: розподілу, обміну, споживання. Відносини першої і другої груп складають відносини власності. Вони х-ють: 1) суспільний спосіб поєднання робітника із засобами в-ва. 2) відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів в-ва. 3) умови розпорядження і використання факторів і результатів в-ва, тобто суспільну форму, у якій відбувається в-во. Отже, відносини власності визначаються у чиїх інтересах ведеться в-во, тип суспільства, а також його класову і соц. сферу.

40. Капітал як екон. категорія товарного в-ва. Перетворення грошей у капітал.

Серед економістів не існує єдності стосовно визначення такої важливої екон. категорії, як капітал. Якщо брати до уваги відмінності у визначення капіталу як екон. категорії, поясненні його екон. природи, то можна виділити 4 групи теорій. 1) речову. 2) марксистську. 3) монетаристську. 4) суб’єктивістську. Представники класичної політичної економії визначали капітал, як сукупність матеріальних благ, що задовольняють людські потреби у зростанні вартості. Так, Сміт розглядав капітал, як нагромаджену працю, уречевлену у засобах праці. Рікардо ототожнював капітал із засобами в-ва. Подібні уявлення про природу капіталу знаходимо також у французького Баста. Англійський неокласик Маршал визначав капітал, як речі, що утворюють передумови в-ва. Речову природу капіталу відстоюють такі сучасні американські економісти, як Самуельсон, Фішер та ін.

Марксистська політична економія трактує капітал, як сукупність певних виробничих (екон.) відносин, х-них для системи найманої праці – відносин з приводу привласнення власниками засобів в-ва, результату неоплаченої праці (додаткової вартості) найманих робітників. У цьому трактуванні капітал – носій відносин експлуатації, які віддзеркалюють непримирі суперечності між власниками засобів в-ва, з одного боку, і найманими робітниками – з іншого, тобто суперечності між працею і капіталом.

Бурхливе зростання грошового капіталу у сучасну епоху розвитку ринку, посилення ролі кредитних відносин у суспільному відтворенні зумовили появу монетаристської теорії капіталу. Вона розглядає капітал, як грошові або ж як їх замінники – кредитні гроші. Витоки цієї теорії капіталу знаходяться у меркантилізмі – течії екон. думки пізнього феодалізму, яка ототожнювала суспільне багатство із золотими і срібними грошима. Найбільш повно монетарисьська концепція представлена у дослідженнях сучасного американського економіста Фрідмена та його послідовників.

У сучасній екон. теорії вагоме місце займає концепція, що пов’язує капітал з суб’єктивною оцінкою цінності (корисності) життєвих благ. Її основоположниками були представники австрійської екон. школи. Сьогодні ці погляди відстоюють значна частина економістів-неокласиків. Відповідно із цими поглядами, капітал – це усе, що приносить дохід як результат різної оцінки окремими економічними суб’єктами наявних і майбутніх споживчих благ.

Отже, капітал – це вартість, яка приносить дохід.