б) необхідним інститутом ринку є вільні ціни; в) функціонування ринку можливе лише за наявності конкуренції; г) висока ефективність ринку досягається тоді, коли в економіці є п-ва різної величини та різної форми власності; д) важливими для ринку є наявність ринкової інфраструктури (фінансової, кредитної, банківської системи); е) розвиток ринкової економки неможливий без тісного взаємозв’язку з світовим ринком; є) ринкова економіка не можлива без кадрів, які уміють працювати в ній. Ринкова економіка повноцінно може функціонувати тільки при наявності таких видів ринку: 1) ринок споживчих товарів і послуг; 2) ринок цінних паперів; 3) ринок робочої сили; 4) ринок інформації; 5) ринок інтелектуальної власності; 6) ринок землі.
Функції ринку: 1) стимулююча – полягає у спонуканні виробників товарів і послуг до створення нової продукції, підвищення якості та споживчих властивостей товару з найменшими затратами і найбільшими доходами. 2) регулююча – забезпечує певну пропорційність у в-ві та обміні між регіонами та сферами економіки та безперервність процесу відтворення. 3) функція саморегулювання економіки передбачає узгодження в-ва та споживання по всьому асортименту товарів і послуг, підтримує збалансованість попиту та пропозиції за обсягом та ціною 4) функція раціональності – передбачає зменшення витрат виробничих факторів і витрат обігу, забезпечує неперервність процесу суспільного в-ва та формує якісний національний ринок товарів і послуг. 5) зв’язує націон. Економіку з іншими націон. Економіками в єдину систему світового гос-ва, зв’язує виробника та споживачами, вирівнювання цін та товари, посилення конкуренції між виробниками.
Є такі види ринків: 1) за територіальним ознаками: світовий, місцевий, регіональний, національний; 2) за юридичними ознаками: легальний (офіційний), тіньовий (нелегальний); 3) за екон. призначенням об’єктів ринкових відносин: споживчий, фінансовий (капіталу, фондовий), валютний, ринок праці, ринок засобів в-ва, ринок нерухомості, ринок науково-технічних розробок та ін.
12. ОВФ. Фізичний і моральний знос, амортизація та її норма.
ОВФ – це засоби праці, термін використання яких більше 1 року або 1 оп. циклу і переносять свою вартість на с/в створеної продукції частинами в міру свого зносу. Згідно ЗУ “Про оподаткування п-в” є 4 групи о/з: 1) будівлі, споруди, компоненти споруд, житлові будинки та їх частини (квартири, місця загального користування); 2) автомоб. транспорт, запчастини (вузли), конторське, офісне обладнання, інструменти (в т.ч. оптичне); 3) о/з, які не включені до 1, 2, 4 груп; 4) ЕОМ, інші машини для обробки інформації, ПЗ, засоби зв’язку.
Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів. Переважно п-ва нараховують амортизацію прямолінійним методом: первісна вартість – ліквідаційна / строк корисного використання.
Механізм амортизації передбачає застосування передбачених законодавством України норм амортизаційних відрахувань. Норма амортизації – це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норми амортизації для кожної з груп о/з визначені у такому розмірі (у розрахунку на кв.): 1) 1,25%; 2) 6,25%; 3) 3,75%; 4) 15%.
У процесі експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. Зношування – це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування – фізичне і моральне.
Фізичне зношування – це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться. Фізичний знос (спрацювання) настає під впливом дії навколишнього середовища та експлуатаційних навантажень. При цьому деформуються деталі, метал піддається корозії, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації. Він буває двох видів: 1) технологічний – використання о/з у вироб. процесі і перенесення на с/в продукції. 2) знос у результаті безгосподарності – це вплив природних умов, величину цього зносу не можна перенести на с/в продукції, вона йде на збитки п-ва.
13. Ринок грошей. Грошова пропозиція: М1, М2, М3.
Грошовий ринок є основним елементом кредитного ринку. Грошовий ринок – це ринок, на якому попит на гроші та пропозиція визначають рівень відсоткової ставки, тобто ціну грошей. Це мережа установ, які забезпечують взаємодію попиту і пропозицію грошей. Суб’єктами цього ринку можуть бути п-ва, домогос-ва, банки, інші ФКУ, держава. Грошову пропозицію здійснюють банки, які залучають для цього спільні грошові засоби фірм та населення. Пропозиція грошей – це грошова маса в обігу, тобто сукупність платіжних засобів, що обертаються в країні на даний момент часу. Пропозиція грошей складається з готівки та безготівкових чекових грошей (депозитів в поточних рахунках) – грошовий агрегат М1. Пропозиція грошей вважається еластичною тому, що охоплює усю грошову масу в обігу (М1). На грошовому ринку гроші не продаються і не купуються, тут гроші обмінюються на інші ліквідні засоби (облігації чи інші цінні папери) за альтернативною вартістю, яка вимірюється в одиницях номінальної норми %.
Монетаристи вважають, що пропозиція грошей це величина автономна, на основі цього можна вивести, що зміна кількості грошей не веде до зміни кількості ціни. Пропозиція завжди протистоїть попиту. Банків. система управляє пропозицією грошей. У розпоряджень Центрального банку – вплив на формування грошової пропозиції, регулювання грошей обігу, регламентування д-сті грошово-кредитної сфери. Важливе місце належить таким показникам: грошова база, банків. резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, які використовуються у визначені можливої _______ та прогнозування динаміки грошової маси. Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банків. системи, на основі
