за способом забезпечення: забезпечені заставою, незабезпечені заставою.

за способом повернення: повернення водночас з розстрочкою платежів, довгостроково, з прогресією або регресією.

Х-ною особливістю сучасних кредитних відносин є виникнення таких форм кредитування, як: 1) факторинг – купівля спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасація, тобто збирання боргу з покупця. 2) форфейтинг – це купівля банком-форфейтором на повний строк і за заздалегідь встановленими умовами векселів, інших боргових і платіжних документів. Брокер бере на себе ризик несплати боргових зобов’язань і збирає за це фіксовану в договорі тверду облікову ставку, премію. 3) лізинг – це кредитування у формі оренди устаткування, автомобілів, суден, літаків тощо строком від 3 до 15 років. Лізинг включає в себе цілий пакет послуг: монтаж, забезпечення запасними частинами, технічне облугов., страхування. По закінченні лізингової угоди орендар може придбати орендоване майно із залишковою вартістю

18. Собівартість продукції: суть, структура та види. Шляхи зниження собівартості.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Собівартість – один із найважливіших показників ефективності роботи п-ва. Її зниження – прямий шлях до підвищення прибутковості.

Залежно від повноти представлених затрат у вітчизняній господарській практиці розрізняють декілька видів собівартості: *індивідуальна – це затрати на в-во одиниці певного виду продукції. *цехова – всі затрати в-ва в межах певного цеху, за винятком загальнозаводських. *виробнича – сума затрат на в-во продукції, що включає виробничі і загально управлінські витрати п-ва. *повна – включає фабрично-заводську, а також затрати, пов’язані з реалізацією продукції (позавиробничі затрати). За економічним змістом витрати, що входять у собівартість, ділять на: *основні – пов’язані безпосередньо з в-вом продукції. *накладні – включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування в-ва, % за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо. У процесі екон. аналізу розрізняють планову (відображає індивідуальні витрати конкретного п-ва, котрі плануються виходячи з норм, тарифів, цін, ставок поточного періоду) та фактичну с/в (це виражені в грошовій формі індивідуальні витрати конкретного п-ва в даних умовах).

Шляхи зниження собівартості: 1) механізація і автоматизація в-ва; 2) застосування прогресивних технологій, кооперування; 3) вдосконалення структури управління; 4) раціональне розміщення в-ва. 5) зменшення цін на засоби в-ва; 6) економічне стимулювання. 7) покращити якість машин, устаткування. 8) здешевлення утримання апарату управління. Зниження с/в є основою зменшення цін, що дає виробнику змогу отримати більший попит, підвищення добробуту населення. Співвідношення елементів витрат у повній с/в на в-во продукції називається її структурою. На п-вах різних галузей структура собівартості неоднакова. Наприклад: у вугільній промисловості на 1 місці стоять витрати на заробітну плату, у легкій промисловості значну частину собівартості складають витрати на сировину і матеріали. В пошуках резервів для зниження с/в у вугільній промисл. основна увага повинна приділятися економії живої праці шляхом її механізації, а в легкій – економії матеріальних ресурсів.

19. Основні форми власності та їх еволюція в сучасних умовах.

Власність як економічна категорія визначається з точки зору економічної і юридичної науки. З точки зору юриспруденції, то ЗУ “Про власність” так визначає право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, розпорядження, користування майном. Власність як екон. категорія виражає виробничі відносини між людьми з приводу використання ними засобів в-ва. Ця система виробничих відносин включає в себе: 1) відносини з приводу привласнення умов в-ва і його результатів. 2) відносини господарського використання майна.

В процесі свого історичного розвитку суспільство використовує два основних типи власності: 1) суспільна власність х-ється спільним привласненням засобів в-ва й виробленого продукту. Є два основних види цієї власності: а) власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля. б) власність окремих колективів. Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна власність господ. Товариств, громадських організацій тощо. 2) приватна власність х-ється тим, що засоби в-ва, а отже, й вироблений продукт, належить приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності: трудову і нетрудову.

Трудова приватна власність основна на власній праці власника або членів його сім’ї. основною формою такого виду власності є дрібнотоварне, фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт. Нетрудова приватна власність основна на використанні найманої (чужої) праці.

20. Акціонерні товариства, види, шляхи виникнення та особливості управління.

АТ – це п-во, основане на колективному капіталі. Частка кожного учасника в цьому тов-ві визначається кількістю акцій, якими він володіє. Акціонерним вважається засноване на установчому договорі та статуті тов-во, яке має статутний фонд поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном тов-ва. Специфіка юридичного статусу АТ: 1) статутний фонд акціонерного тов-ва має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. 2) АТ має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші тов-ва не мають статусу емітента акцій. АТ є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов’язується своєчасно виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій АТ формують свої статутні фонди і збільшують їх, якщо це необхідно. 3) фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних тов-в, фіксуються у